ÒÅÐÍÎϲËÜ

ÁÎÃÄÀÍ

З акварелями автора

З французької переклав Леонід Кононович

Ñåð³ÿ òðåòÿ    (˳òåðàòóðà ÕÕ ñòîë³òòÿ)

Á³áë³îòåêà ñâ³òîâî¿ ë³òåðàòóðè äëÿ ä³òåé ó 100 òîìàõ

УДК 82-31

ББК 84(4Фра)-44

C31

çàñíîâàíà 2004 ðîêó

Antoine de Saint-Exupéry, Le Petit Prince,

C31 Маленький принц: повість / А. де Сент-Екзюпе-

Ми раді сповістити, що у видавництві Антуана Ґал-

лімара у серії «Фоліо» вперше виходить друком повне

видання «Маленького принца», здійснене у точній від-

повідності до першого, американського, видання, єди-

ного, котре побачило світ за життя автора у 1943 році.

принца» — одне французькою мовою, друге англій-

ською — обидва ілюстровані славетними авторськими

акварелями. Тільки за три роки, 30 листопада 1945-го,

коштом видавництва «Ґаллімар» вийшов перший на-

клад «Маленького принца» у Франції. До сьогодні це

видання казки було єдиним джерелом усіх публікацій,

відомих фран цузькому читачеві.

Та порівнявши американські видання 1943 року

з французьким видан ням 1945 року, яке побачило світ

після смерті автора, ми помітили відчутні розбіжно-

американському, виданні вони не мають нічого спіль-

ного. Можна подумати, що за океаном і рахують по-ін-

шому! Перелік цих дрібних відмінностей чималий —

від контурів шарфа до квіткових пелюсток і віночків,

від проміння під ногами ліхтарника і коріння баобабів

до пальмових віял. А з початку 50-х років у тексти пере-

видань вкралася помилка й щодо того, скільки ж разів

на день маленький принц спостерігає захід сонця.

Звідки ж такі розбіжності? Річ у тім, що французький

видавець не мав у своєму розпорядженні оригіналів ав-

згущення барв у первинних малюнках, внаслідок чого

ви никла щільність слабких штри хів; мазки пензля, які

виразно простежуються у виданні 1943 року, зникли че-

рез «згладжування» кольорів, і чимало деталей таким

чином було спо творено, а то й взагалі втрачено.

Тим-то, з огляду на технічні засоби, які є сьогодні

у нашому розпорядженні, ми вирішили здійснити нове

видання, в основу якого поклали амери канську версію

«Маленького принца».

Отож, через п’ятдесят вісім років французькі й фран-

комовні читачі змо жуть прочитати цю світової слави

та його книжки «Малень кий принц».

клінно перепрошую моїх маленьких

читальників за те, що присвятив я цю

книжку дорослому чоловікові. У мене є

правдання: цей чоловік може зрозуміти

все, навіть книжки для дітей. І, нарешті,

третє виправдання: цей дорослий мешкає

у Франції, в голоді й холоді. Він конче по-

требує розради. Якщо ж усіх виправдань

буде замало, то я радо міг би присвятити

книжку дитині, якою був колись цей до-

рослий чоловік. Адже всі дорослі були ко-

лись дітьми. (От тільки мало хто з них про

оли мені було шість років, ув одній книжці

про дрімучі ліси, що прозивалася «Бу-

вальщини», угледів я чудернацький малюнок. На

ньому було зображено здоровецького змія — удава,

що ковтає якусь хижу звірюку. Ось копія того ма-

люнка.

В книжці писалося: «Удав поглинає свою здобич

цілою, не пережову ючи. По тому він не може на-

віть із місця зрушити і спить півроку, аж поки пе-

ретравить їжу».

дами в джунглях аж врешті й сам намалював ко-

льоровим олівцем перший у моєму житті малюнок.

Ось як він виглядав:

Та на малюнку ніякого капелюха й близько не

було. Там був удав, що проковтнув слона. І тоді, аби

вони таки збагнули мій задум, я намалю вав того

змія зсередини. Адже дорослим завжди треба все

роз товкмачувати. Ось як виглядав малюнок номер

два:

Дорослі порадили мені не малювати зміюк ні

ззовні, ні зсередини, а цікавитися краще геогра-

фією, історією, арифметикою і граматикою. Отак

у шість років я занедбав пречудову нагоду зроби-

тися художником. Невдача з малюнками номер

самотуж ки, а діти втомлюються тлумачити їм оче-

видне...

Отож я мусив обрати інше ремесло та й навчився

тові. І географія таки добре стала мені у при годі.

За своє життя мені довелося мати багацько справ

із багатьма поваж ними людьми. Я довго мешкав

поміж дорослих. Я спостерігав їх зблизька. Моя

думка про них не стала від цього кращою.

вався більш чи менш тямковитим, то показував

йому малюнок номер один, — я завжди носив його

із собою. Мені хотілося дізнатися, чи справді він

такий розумака. Та від повідали мені тільки одне:

«Це капелюх». Після того я не говорив із цим чоло-

віком ні про удавів, ні про дрімучі ліси, ні про зорі

у небі. Я підганяв себе під його рівень. Я балакав

живої душі, з котрою можна було б як слід

складної направи. Питання стояло так: життя або

Отож першого вечора я заснув просто на піску за

лило. Продер очі. Роззирнувся гарненько довкола.