ÒÅÐÍÎϲËÜ
ÁÎÃÄÀÍ
З акварелями автора
З французької переклав Леонід Кононович
Ñåð³ÿ òðåòÿ    (˳òåðàòóðà ÕÕ ñòîë³òòÿ)
Á³áë³îòåêà ñâ³òîâî¿ ë³òåðàòóðè äëÿ ä³òåé ó 100 òîìàõ
УДК 82-31
ББК 84(4Фра)-44
C31
ISBN 966-692-283-5 (серія)
ISBN 978-966-10-4107-2
Охороняється законом про авторське право.
Жодна частина цього видання не може бути відтворена
в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.
Á³áë³îòåêà ñâ³òîâî¿ ë³òåðàòóðè äëÿ ä³òåé ó 100 òîìàõ “ѲÒÎÂÈÄ”
çàñíîâàíà 2004 ðîêó
З французької переклав Леонід Кононович
Перекладено за виданням:
Antoine de Saint-Exupéry, Le Petit Prince,
Éditions Gallimard, Paris, 1946

C31 Маленький принц: повість / А. де Сент-Екзюпе-
рі ; пер. з франц. Л. Кононовича. Тернопіль : На-
вчальна книга Богдан, 2015. 96 с. (Бібліо-
тека світо вої літератури для дітей у 100 томах
«Світо вид». Серія третя. Література ХХ століття).




© ТОВ «Кальварія», український
переклад, 2005
© Видавництво «Навчальна книга–
Богдан», оригінал-макет, 2015
3
ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ
ÄÎ ÔÐÀÍÖÓÇÜÊÎÃÎ ÂÈÄÀÍÍß
Ми раді сповістити, що у видавництві Антуана Ґал-
лімара у серії «Фоліо» вперше виходить друком повне
видання «Маленького принца», здійснене у точній від-
повідності до першого, американського, видання, єди-
ного, котре побачило світ за життя автора у 1943 році.
Перебуваючи з 1941 по 1943 рік у вигнанні у Сполу-
чених Штатах Аме рики і не маючи змоги підтримувати
регулярні зв’язки зі своїм паризьким видавцем, Ан-
туан де Сент-Екзюпері довірив пуб лікацію цієї казки
нью-йоркському видавничому дому «Рейнол і Гічкок»,
де згодом з’явилися дру ком два видання «Маленького
принца» одне французькою мовою, друге англій-
ською обидва ілюстровані славетними авторськими
акварелями. Тільки за три роки, 30 листопада 1945-го,
коштом видавництва «Ґаллімар» вийшов перший на-
клад «Маленького принца» у Франції. До сьогодні це
видання казки було єдиним джерелом усіх публікацій,
відомих фран цузькому читачеві.
Та порівнявши американські видання 1943 року
з французьким видан ням 1945 року, яке побачило світ
після смерті автора, ми помітили відчутні розбіжно-
сті у відтворенні малюнків, що вийшли з-під пензля
Антуана де Сент-Екзюпері. Ці відмінності неможливо
пояснити різницею у фар бах чи технікою друку. Що
розглядає астроном у свій телескоп? Зорю, якої у фран-
цузькому виданні немає. Про записи ділка і формули
астронома годі й казати, з малюнками в першому,
американському, виданні вони не мають нічого спіль-
4
ного. Можна подумати, що за океаном і рахують по-ін-
шому! Перелік цих дрібних відмінностей чималий
від контурів шарфа до квіткових пелюсток і віночків,
від проміння під ногами ліхтарника і коріння баобабів
до пальмових віял. А з початку 50-х років у тексти пере-
видань вкралася помилка й щодо того, скільки ж разів
на день маленький принц спостерігає захід сонця.
Звідки ж такі розбіжності? Річ у тім, що французький
видавець не мав у своєму розпорядженні оригіналів ав-
торських малюнків, а тому змушений був користуватися
ілюстраціями з американських видань. Ці ілюстрації
відтворили точнісінько такими, якими вони були в цих
виданнях, а потім, оскільки для нового друку вони
видавалися надто блідими, їх «оживили» або ж «під-
правили». Використання кальок призвело до ефекту
згущення барв у первинних малюнках, внаслідок чого
ви никла щільність слабких штри хів; мазки пензля, які
виразно простежуються у виданні 1943 року, зникли че-
рез «згладжування» кольорів, і чимало деталей таким
чином було спо творено, а то й взагалі втрачено.
Тим-то, з огляду на технічні засоби, які є сьогодні
у нашому розпорядженні, ми вирішили здійснити нове
видання, в основу якого поклали амери канську версію
«Маленького принца».
Отож, через п’ятдесят вісім років французькі й фран-
комовні читачі змо жуть прочитати цю світової слави
казку з ілюстраціями, котрі власноруч створив і по-
бачив на сторінках своєї книжки автор, і по-новому
прилучи тися до особистості Антуана де Сент-Екзюпері
та його книжки «Малень кий принц».
Фредерік д’Аґе
Леонові верту
У
клінно перепрошую моїх маленьких
читальників за те, що присвятив я цю
книжку дорослому чоловікові. У мене є
поважне виправдання: цей дорослий
мій найкращий друг. Є в мене й друге ви-
правдання: цей чоловік може зрозуміти
все, навіть книжки для дітей. І, нарешті,
третє виправдання: цей дорослий мешкає
у Франції, в голоді й холоді. Він конче по-
требує розради. Якщо ж усіх виправдань
буде замало, то я радо міг би присвятити
книжку дитині, якою був колись цей до-
рослий чоловік. Адже всі дорослі були ко-
лись дітьми. (От тільки мало хто з них про
це пам’ятає). Отож я виправляю присвяту:
Леонові Верту,
коли він був маленьким
7
І
К
оли мені було шість років, ув одній книжці
про дрімучі ліси, що прозивалася «Бу-
вальщини», угледів я чудернацький малюнок. На
ньому було зображено здоровецького змія удава,
що ковтає якусь хижу звірюку. Ось копія того ма-
люнка.
В книжці писалося: «Удав поглинає свою здобич
цілою, не пережову ючи. По тому він не може на-
віть із місця зрушити і спить півроку, аж поки пе-
ретравить їжу».
Я довго сушив собі мізки над отакими приго-
дами в джунглях аж врешті й сам намалював ко-
льоровим олівцем перший у моєму житті малюнок.
Малюнок номер один.
8
Ось як він виглядав:
Я показав своє творіння дорослим і спитався, чи
не страхає воно їх.
«А чого б це капелюх та був страшний?» ска-
зали вони мені.
Та на малюнку ніякого капелюха й близько не
було. Там був удав, що проковтнув слона. І тоді, аби
вони таки збагнули мій задум, я намалю вав того
змія зсередини. Адже дорослим завжди треба все
роз товкмачувати. Ось як виглядав малюнок номер
два:
Дорослі порадили мені не малювати зміюк ні
ззовні, ні зсередини, а цікавитися краще геогра-
фією, історією, арифметикою і граматикою. Отак
у шість років я занедбав пречудову нагоду зроби-
тися художником. Невдача з малюнками номер
один та номер два геть знеохотила мене до малю-
вання. Дорослі ніколи нічого не можуть збагнути
самотуж ки, а діти втомлюються тлумачити їм оче-
видне...
9
Отож я мусив обрати інше ремесло та й навчився
водити літаки. Мені випало літати по всьому сві-
тові. І географія таки добре стала мені у при годі.
З першого ж погляду я пречудово міг відрізнити
Китай від Арізони. Це вельми корисно, надто ж
якщо заблукаєш у нічному небі.
За своє життя мені довелося мати багацько справ
із багатьма поваж ними людьми. Я довго мешкав
поміж дорослих. Я спостерігав їх зблизька. Моя
думка про них не стала від цього кращою.
Коли я зустрічав якогось дорослого, що вида-
вався більш чи менш тямковитим, то показував
йому малюнок номер один, — я завжди носив його
із собою. Мені хотілося дізнатися, чи справді він
такий розумака. Та від повідали мені тільки одне:
«Це капелюх». Після того я не говорив із цим чоло-
віком ні про удавів, ні про дрімучі ліси, ні про зорі
у небі. Я підганяв себе під його рівень. Я балакав
з ним про ґольф, бридж, політику і кра ватки. І до-
рослий був дуже втішений, що запізнався з таким
розважливим чоловіком...
II
О
так я й жив самотиною, не маючи жодної
живої душі, з котрою можна було б як слід
побалакати, аж років шість тому спіткала мене ава-
рія в пус телі Сахара. Щось вийшло з ладу в дви-
гуні мого літака. Зі мною не було ні механіка, ні
пасажирів, тож я взявся самотужки поратися біля
10
складної направи. Питання стояло так: життя або
смерть. Питної води залишалося ледве на тиждень.
Отож першого вечора я заснув просто на піску за
тисячі миль від населених країв. Я був одрізаний
від людей ще дужче, ніж той, хто після корабельної
катастрофи опинився на плоту посеред пустель-
ного моря. Тож уявіть собі, як я здивувався, коли
вдосвіта мене збудив якийсь чудний тоненький го-
лосочок.
Він промовив:
— Якщо твоя ласка... намалюй мені баранця!
— Га?
— Намалюй мені баранця...
Я зірвався на ноги, неначе мене громом поці-
лило. Продер очі. Роззирнувся гарненько довкола.
Й уздрів дивовижного хлопчика, який поважно
розглядав мене. Ось найліпший портрет, який мені
пощастило намалю вати перегодя. Та, звісно ж, ця
парсуна не така чудовна, як сам оригінал. У цім
немає моєї вини. Завдяки дорослим я знеохотився
до малювання ще тоді, коли мені було шість років,
і навчився малювати тільки зміїв-удавів ззовні та
зсередини.
Отож я стояв, витріщивши очі від подиву, і знай
собі дивився на цю прояву. Не забувайте, що був
я за тисячі миль від першої людської оселі. А цей
малюк анітрохи не скидався на дитину, котра за-
блукала і з ніг падає від утоми або ж помирає від
голоду, спраги чи страху. Неможливо було уявити,
що цей хлопчина загубився в пустелі за тисячі миль
11
від населених країв. Насилу здобувшись на слово,
я сказав:
— Зачекай... а що ти тут робиш?
А він стиха й дуже поважно повторив:
— Якщо твоя ласка... намалюй мені баранця...
Коли отака дивина вражає тебе до глибини душі,
то несамохіть їй ско ряєшся. І хоч якою нісенітни-
цею видавалося це на безлюдді, де тебе могла спіт-
кати смерть, я все ж дістав з кишені аркуш паперу
й ручку. Але тут мені спало на думку, що передов-
сім я вивчав географію, історію, математику та гра-
матику, тож я сказав хлопчикові (трохи навіть гнів-
ливо), що не вмію малювати. Він відповів:
Ось найліпший портрет, який мені
пощастило намалю вати перегодя.
12
— Дарма. Намалюй мені баранця.
А що баранів я ніколи в житті не малював, то
зобразив те, до чого у мене тільки й було хисту,
удава ззовні та зсередини. Як же ж я зачуду вався,
коли те хлоп’я вигукнуло:
Ні! Ні! Я не хочу слона в удаві. Змій дуже не-
безпечний, а слон такий здоровецький. У мене ж
там усе маленьке. Я хочу баранця. Намалюй для
мене баранця.
І я намалював:
Він пильно поглянув на той малюнок і сказав:
Ні! Цей баранець геть миршавий. Намалюй
мені другого.
Я намалював:
Мій знайомець лагідно, вибачливо посміхнувся:
Ти ж бачиш... це не баранець, а якийсь това-
ряка. Он які роги...