 

  



  

 

Переклад з англійської

Ірини Бондаренко





УДК 82-3(092)

ББК 84-4 г(3)

Б 71

ISBN 978-966-10-3288-9

 

Б 71 Стів Джобс: людина, яка мислила по-іншому ; пер.

зангл. І.Бондаренко./К.Блюменталь.— Тернопіль :Нав-

чальна книга–Бог дан,2014.— 288с.

SBN 978-966-10-3288-9

Запаморочливі злети та не менш карколомні падіння ком п’ю-

терного гуру Стіва Джобса описано в цій книзі. І все ж успіхів було

куди більше. Тому людство і здригнулося від звістки про його смерть

у2011 році...

Такі особистості приходять у наш світ, щоби радикально його

змінити. Джобсові таке вдалося, унаслідок чого зараз живемо в ері

комп’ютерів, згадуючи добрим словом піонерів цієї справи.

 82-3(092)

 84-4 (3)

Охороняється законом про авторське право.

Жодна частина цього видання не може бути відтворена

в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва.

STEVE JOBS: THE MAN WHO THOUGHT DIFFERENT

Published by arrangement with Feiwel & Friends.



Якщо Стів Джобс іне думав про велике, то Майк Марккула

думав.

Маркетинг-менеджер компанії «Інтел» уминулому, Марккула

раніше ніколи не керував власною фірмою. Але колишній шкіль-

ний гімнаст був справжнім інженером, який повною мірою

усвідомлював величезний потенціал персональних комп’ютерів.

Він уже тоді зрозумів, що «Еппл-ІІ» може бути чимось значно

більшим, аніж просто іграшкою вруках ентузіастів чи люби-

телів комп’ютерних ігор. Він спроможний стати справді корис-

ною штукою, особливо для тих серйозних людей, які хотілиб

контролювати свої банківські рахунки чи навіть просто мати

під рукою кілька кулінарних рецептів.

«Це початок нової індустрії»,— сказав Майк Стівам, іпрорік,

що компанія за лічені роки увійде до 500 найбільших корпора-

цій світу— рейтингу, який щорічно складає журнал «Форчун».

«Таке буває раз на десятиліття».

Але щоб це направду сталося, потрібно зібрати справжню

команду— ів ній повинні бути іСтів Возняк, іСтів Джобс.

Однак Возняк був задоволений своєю роботою у«Х’юлетт-Пак-

кард», айого молодій дружині подобалась регулярність, зякою

чоловік приносив зарплатню. До того ж він уже давно вирішив

для себе, що ніколи не казатиме людям, що їм робити. Краще

вже проектуватиме комп’ютери іписатиме до них програмне

забезпечення. «Я не менеджер»,— говорив Воз.

Декілька днів Возняк мучився вибором іврешті повідомив

Марккулі, що залишиться там, де є.

Джобсові оте «ні» зовсім не сподобалося, але він поки що не

метушився. Він не планував вести боротьбу із другом сам один.

Джобс намовив на це товаришів Воза. Спочатку він зателефо-

нував його братові; потім пішов до його батьків ізі сльозами

на очах благав їх допомогти. За кілька днів телефон Возняка аж

розпікся від дзвінків.

Нарешті Джобсова кампанія увінчалась успіхом. Один дав-

ній друг таки переконав Возняка, що той може нажити майно,

працюючи винятково інженером— не виконуючи при цьому

функцій менеджера чи виконавчого директора.

У січні 1977 року була формально створена компанія «Еппл

комп’ютер». Джобс, Возняк та Марккула мали рівні паї; час-

тина акцій лишалася резервною. Довершував команду давній

друг ітовариш по службі Марккули Майк Скотт, який істав

президентом. Аби не плутатись з«Майками», цей Майк став

«Скотті». Завданням Скотта було вносити сякий-такий порядок

уце різномасте товариство іприборкувати норов Джобса. Але

від самого початку темпераментний Скотт та запальний Джобс

частенько зіштовхувалися лобами.

З появою Скотта «Еппл» переїхала згаража усвій перший

офіс, івідразу ж виникла необхідність скласти грамотну пла-

тіжну відомість.

Кріс Еспіноза, який втой час усе ще вчився уХоумстед Хай,

на зимових канікулах почав працювати із друзями вгаражі.

Пізніше він згадував, що Джобс «платив людям просто зчеко-

вої книжки компанії— ідалеко не регулярно». Тому на день

Св.Патріка* Скотт нарешті склав платіжну відомість, надавши

кожному із співробітників компанії власний номер. Сам він був

під номером 7. Еспіноза, який ітепер працює в«Еппл», ішов

під номером 8— тому що, поки він повернувся зі школи, всі

інші номери вже розібрали.

У Возняка був №1, авДжобса №2— рішення, яке викли-

кало востаннього справжню лють. Він зчепився зі Скоттом,

вимагаючи собі номер 1. Зним мало не стався напад. Але на

відміну від багатьох, зким Джобс мав справу впродовж остан-

ніх років, Скотт на поступки не йшов. Вони досягли лише не-

значного компромісу: на своєму службовому беджику Джобс

поставив №1, але вплатіжній відомості він так ізалишався

під номером два.

Поки Возняк працював над новою платою, Скотт зосередив

свої зусилля на виробництві. Марккула був упошуках ринку

збуту та грошей, Джобс займався усім іншим— від офісних

справ до власне «Еппл-ІІ».

Він був страшенно занудним удрібницях; так, наприклад,

коли вофіс привезли друкарську машинку, Джобс сказився,

бо вона була блакитною, авін волів мати машинку більш ней-

трального кольору. Так само він нервував, коли телефонна ком-

панія поставила апарати не того кольору— партію замінили.

Верстаки вйого компанії повинні бути білими, ане сірими, як

це було тоді прийнято.

Ірландське свято; відзначається 17 березня.

Але найбільші вимоги Джобс висував до самого комп’ютера.

Він відхилив перший дизайн плати, бо лінії на ній були не-

достатньо прямими, хоча власники комп’ютерів іне могли їх

бачити. Він запросив спеціаліста для розробки такого блоку

живлення, який би не потребував шумного фену (кулера) для

охолодження. Втой час, коли інші виробники комп’ютерів

використовували метал для виготовлення корпусів, Джобс ви-

рішив, що пластик виглядатиме краще.

Носячись з ідеєю зробити пластмасовий корпус, Джобс ви-

вчив асортимент побутової техніки вмісцевому супермаркеті

«Мейсіз» («Macy’s»). Там були представлені десятки відтінків

бежевого, але Стіва не вдовольнив жоден— івін вирішив

отримати власний. Тижнями він сперечався, як саме мають

бути закруглені кути корпусу комп’ютера, чим довів Скотта

до нестями.

Одного разу журнал «Тайм» написав про Возняка, що цей

«хлопчина вміє вдрукованій платі узріти сонет». Джобс же міг

знайти красу увідтінках бежевого впрозаїчному пластмасово-

му ящику. Він хотів, щоб продукт був таким самим елегантним

іграційним, як ікорисним. Тому поєднання науки імистецтва

мало дати дивовижний результат. Такий підхід буде характер-

ним для Джобса впродовж усієї його кар’єри.

Та його стремління до досконалості— асаме так він це на-

зивав— тяжко відбивалося на людях навколо нього. Джобс

вимагав найнижчих цін від кожного постачальника, кажучи

їм: «Краще заточуйте свої олівці». Стів применшував об’єми

роботи молодих програмістів, часом навіть добре не розумію-

чи, що саме вони роблять, імав власну думку стосовно всього

на світі. Вони зі Скоттом так часто гарикали один на одного,

причому публічно, що оточуючі називали це «Скотто-війнами».

Після них Джобсові доводилося багато гуляти впарку— щоб

охолонути.

«Джобс нездатний нічим керувати,— казав Скотт.— Як тіль-

ки він чимось займеться, відразу на всі боки йдуть хвилі. Він

усюди носиться, як колібрі— зі швидкістю 90 миль на годину».

Незважаючи на такі високі вимоги до зовнішнього вигляду

комп’ютера, подібних вимог до власної зовнішності Джобс не

висував. Серед інших дивних звичок він також практикував

особливий масаж стоп: сідав на туалетний бачок, ноги ставив

умиску іпоступово підвищував рівень води уній— щоб змен-

шити власний стрес. Він усе ще нехтував регулярним миттям,

бо вважав, що його рослинна дієта дає йому на це повне право.

Але то справді було дуже неприємно для його оточення. ІСкотт,

іМарккула намагалися Стіва перевиховати: «Ми буквально

випихали його зофісу івідправляли помитися»,— згадував

Марккула. Проте знадобився певний час, щоб його гігієнічні

звички змінилися.

Навесні 1977 року західне узбережжя США мало організо-

вувати першу виставку комп’ютерів, івсі працівники компанії

«Еппл» кинулися завершувати свій новий комп’ютер. Коли

надійшли перші корпуси із браком— маленькими бульбашка-

ми впластмасі— Джобс велів їх зачистити піском іпокрити

фарбою.

Цього разу на виставці «Еппл» відхопила собі місце коло

входу— вона позиціонувала себе як першокласна компанія.

Був замовлений плакат із новим яскравим логотипом— надку-

шеним яблуком (чому надкушеним? Бо ж комп’ютерний термін

«байт»— одиниця пам’яті— всього однією літерою відрізнявся

від слова «bite» — «кусати»). Виставлялися усі три поки що на-

явні вкомпанії комп’ютери «Еппл-ІІ». Виставку відвідало більш

як тринадцять тисяч осіб, іважко сказати, що було більш вра-

жаючим— Стів Джобс усвоєму першому вжитті костюмі чи

те, що «Еппл» повезла додому триста замовлень на свій новий

1298-доларовий комп’ютер.

Майже нічого не заробивши за перші чотири місяці 1977-го,

вже до вересня того самого року маленька компанія продала

своїх комп’ютерів на 774000 доларів інавіть отримала річний

прибуток у42 000 доларів.

Але все це ще було далеким від справжньої компанії. Так,

вони вже мали гарний буклет зі знімком яскравого червоного

яблука таслоганом: «Усе геніальне— просте» (слова припи-

сують Леонардо да Вінчі). Проте їхній офіс являв собою одне

велике приміщення, де не було ані секретаря, ані кімнат для

переговорів— люди просто бігали одне за одним. Половину

зали вкривав килим— це ібули торговий зал, кабінети босів,

відділ збуту— все нараз. Іншу частину приміщення вкривав

лінолеум: там стояли верстаки, де працювали робітники та ін-

женери. Оскільки не було спеціально виділеної людини, яка б

відповідала на запитання цікавих, що раз по раз заглядали до

офісу, цим зайнявся Кріс Еспіноза. По вівторках ічетвергах він

після школи приходив на фірму, щоб продемонструвати всім

охочим можливості нового комп’ютера.

Збут продовжував рости— особливо після того, як з’явилися

нові комп’ютерні ігри та інші програми, записані на касетах,

що дозволяло користуватися ними іна комп’ютерах. Марккула

написав програму, яка давала можливість вести банківські ра-

хунки, і спонукав Возняка винайти дисковод, щоб ця програма

завантажувалась іпрацювала швидше. Уже навесні 1978 року

Возняк збагнув, як змусити «Еппл-ІІ» розуміти новий диско-

вод, аби той зчитував інформацію зпласких, ламких, гнучких

магнітних дисків.

Тепер програмне забезпе-

чення стало значно простіше

продавати івикористовувати.

До кінця вересня 1978 року

продажі компанії стрімко

зросли— до 7,9 мільйона до-

ларів.

Досі Джобс ійого партне-

ри по бізнесу вважали, що

роблять комп’ютери для ен-

тузіастів, любителів відеоігор

ідомашніх користувачів. Але

1979 року певні ділові люди

зБостона висунули ідею, як

можна спростити фінансові

підрахунки. До цього кожен

раз при зміні цін на товари

іоцінці їх вартості, аби роз-

рахувати можливий прибу-

ток, комусь треба було сідати

іпідраховувати десятки цифр вручну. Назвавши свою програму

«ВізіКальк» («VisiCalc»)— «видимий калькулятор»,— бостон-

ці розробили програму саме для «Еппл-ІІ» іпродали її «Еппл

комп’ютерз». Тепер вділових людей, які раніше ігнорували

новий винахід, з’явилися вагомі причини його придбати.

Бенджамін Розен, ринковий аналітик нью-йоркського банку

«Морган Стенлі», хотів, щоб технічний відділ придбав йому

комп’ютер «Еппл», але вустонові не вірили, що комп’ютер буде

справді корисним. «Достатньо було однієї демонстрації»,—

згадував він. Розен просто відкрив «ВізіКальк» іпоказав спе-

ціалістам зтехнічного відділу рядки іколонки цифр; потім по-

Рекламний проспект «ЕпплІІ»

із одним зперших слоганів

компанії: «Усе геніальне— просте».

Цьогож принципу компанія

дотримується іпонині всвоїх

продуктах, дизайні та рекламі.

міняв одну цифру інатиснув клавішу «порахувати». Усі цифри

моментально оновилися.

«Вау!»— луною прокотилося вкімнаті»,— пригадував

Розен. Він таки отримав свій комп’ютер, азгодом став одним

із найбільш палких прибічників молодої компанії.

Поки Джобс витрачав багато годин поспіль, намагаючись

забезпечити своїй компанії велике майбутнє, йому доводилося

долати виклики івсвоєму особистому житті. Разом із давнім

другом Данієлем Коттке вони винайняли помешкання, яке

охрестили «Ранчо передмість» («Rancho Suburbia»), іКрісанн

Бреннан, що час від часу була Джобсовою подругою, переїхала

водну зкімнат іпочала працювати в«Еппл». Зв’язок тривав

певний час— аж поки дівчина не завагітніла.

Крісанн була впевнена втому, що батько дитини— Джобс.

Але він це заперечував інаміру одружуватися не мав. Стів за-

охочував подружку зробити аборт; упротилежному разі— до-

помоги не обіцяв. Часами він просто ігнорував її.

Розчарована, розгнівана, до того ж емоційно нестабільна

Бреннан полишила роботу іпоїхала вОрегон на «Олл Ван

Фарм», де вже бувала раніше.

Там 17 травня 1978 року інародилася дитина. Це була ма-

ленька дівчинка. Трьома днями пізніше Джобс приїхав її на-

відати, івони разом назвали дівчинку Ліза Ніколь Бреннан.

Опісля він не хотів мати нічого спільного ані зБреннан, ані

зїї дитиною.

Хоча на той час Джобсова частка вкомпанії «Еппл» істано-

вила декілька мільйонів, він надавав доньці фінансову допомогу

лише час від часу, асвоє батьківство взагалі заперечував. Водин

момент Стів навіть підписав юридичний документ, вякому

йшлося про те, що він фізично не може бути батьком. Тим часом

Бреннан перебивалася випадковими заробітками іжила зтого,

що вироблялося на фермі.

Коли 1979 року почали робити аналізи ДНК, то, на здиву-

вання Бреннан, Джобс погодився його здати, щоби з’ясувати

справу раз іназавжди. Тест на батьківство підтверджував на

95,41 відсоток те, що він справді був батьком дитини. Але

Стів усе ще продовжував упиратися— твердячи своїм друзям,

співробітникам «Еппл» інавіть журналістам, що теоретично

батьком міг бути хтось інший.

Урешті-решт округ Сан-Матео висунув проти Джобса по-

зов звимогою щомісячно виплачувати на утримання дитини

385доларів івідшкодувати судові витрати урозмірі 5856 до-

ларів.

«Тоді яне почувався батьком, тому йне міг виконувати

батьківські функції»,— згадував Стів пізніше. Невдовзі він про

це пожалкував, кажучи: «Мені слід було вчинити по-іншому».

Лише згодом він купив Бреннан будинок, оплачував навчання

Лізи іпідтримував її фінансово. Але пройде ще чимало часу,

поки він стане справжнім батьком для Лізи.

За примхою долі, Джобсові було двадцять три, коли наро-

дилася Ліза— саме стільки було його власним біологічним

батькам, коли народився він сам— поза шлюбом із наступним

усиновленням. Але Стів цього не знатиме ще ба гато років, бо

втой час уся його увага була прикута до іншого дітища—

«Еппл», яке примусить його пишатися своїм бать ківством.

Щоб створити новий комп’ютер, Вознякові був потрібний не

тільки мікропроцесор. «Еппл-ІІ», як і будь-який інший комп’ютер,

потребував ще й інших компонентів.

ROM (Real Only Memory), чи то ПЗП (постійний запам’ято-

вуючий пристрій). Цей чип зберігає спеціалізовану, фіксовану

інформацію, яку не можна витерти або змінити. Як тільки Возняк

написав мову, щоб працювати на «Еппл», вона почала зберігатися

на ПЗП і активувалася кожен раз, коли вмикався комп’ютер.

RAM (Random Access Memory), або ж ЗПДД (запам’ятовуючий

пристрій з довільним доступом). Це пам’ять довільна, і її можна

витерти або ж записати знову. Коли ви відкриваєте нову програму

на своєму комп’ютері, ваш комп’ютерний RAM, або ж ЗПДД до-

помагає вам у цьому. (Ось чому при роботі на комп’ютері усі дані

втрачаються, якщо ви час від часу не зберігаєте їх на жорсткому

диску).

У своєму комп’ютері «Еппл-ІІ» Возняк також використав DRAM

(Dynamic Random Access Memory), або ж ДЗПДД (динамічний

запам’ятовуючий пристрій з довільним доступом), який потре-

бує постійного електронного підживлення. Чипи DRAM менші

і дешевші, аніж чипи SRAM (Static Random Access Memory), чи то

СЗПДД (статичні запам’ятовуючі пристрої з довільним доступом);

це означає, що можна використати їх більшу кількість.

Перший «Еппл-ІІ» Возняка мав вісім тисяч байт DRAM. Сучасні

користувачі комп’ютерів потребують від двох до чотирьох міль-

ярдів байт пам’яті, аби їх комп’ютери працювали швидко і без

затримки.



«Бейсік» («BASIC») — це найпростіша комп’ютерна мова, ко-

тра дозволяє людям писати програми і програмне забезпечення,

даючи комп’ютерові команди, що саме йому слід виконувати.

Так само, як для свого спілкування люди потребують мови, по-

трібна вона і комп’ютеру.

Одну з перших мов «Бейсік» написали для «Альтаїру» де-

кілька вихованців Гарварду — Білл Ґейтс, Пол Аллен і Марті

Давідофф. Вона ґрунтувалася на «Бейсік», який використову-

вала комп’ютерна компанія «Діджітал Еквіпмент Корпорейшн».

Згодом Ґейтс і Аллен заснували власну компанію «Майкрософт».

Возняк написав «Бейсік» для свого «Еппл» на основі версії

«Х-П». Наскільки мова жителів Техасу відрізняється від мови

мешканців Нью-Йорка, настільки дві версії «Бейсік» різнилися

між собою. Тому для того, щоби програма «Бейсік», написана

для «Еппл», працювала на комп’ютерах Ґейтса і Аллена, потріб-

ний свого роду переклад.

Після успіху «ЕпплІІ» Стів Джобс став знаменитістю, з’явившись на обкладинках кількох

журналів як обличчя нової комп’ютерної революції. Першим таким журналом був «Інк».



Стів Джобс доволі рано зрозумів, що всяка компанія, котра

розвивається, потребує грошей на подальше розширення— іто

немало. Уміру росту «Еппл» потребувала все більшої кількос-

ті інженерів, щоб розробляти нові продукти, більше офісних

приміщень івиробничих площ, більше деталей та обладнання,

ширшої реклами ітаке інше.

Пошук засобів фінансування компанії згодом змінить на-

прямок діяльності іжиття самих її засновників.

Уже вкінці 1977-го стало ясно, що кошти, які взяв Марккула,

вичерпалися, ітому на початку наступного року компанія впер-

ше залучила капітал сторонніх осіб. Після випуску «Еппл-ІІ»

початкова вартість компанії зросла майже до трьох мільйонів.

Порівняйте: на початку 1977-го, при її заснуванні, вона стано-

вила 5309 доларів. У1979–1980 роках нові інвестори викупили

частину акцій. Із кожною наступною купівлею вони платили все

більше. Частка таких уливань зменшувала долю самого Джобса,

проте, оскільки кожен новий інвестор платив більше за свого

попередника, то йвартість акцій зростала.

Результат? До того часу, коли Джобсові виповнилося 23,

він уже вартував 1мільйон доларів. До 24 років унього було

більш як 10 мільйонів. 1979 року вони зМарккулою продали

своїх акцій більше ніж на мільйон. На ознаменування оборуд-

ки Джобс замінив свої порвані джинси на англійський костюм

ікраватку-метелик. Замість орендованого житла тепер унього

був будинок уЛос-Гатос; замість колишнього драндулета—

новенький «Мерседес-Бенц». Але, можливо, саме тому, що був

надто вимогливий до дизайну ізовнішнього вигляду речей, він

так іне вмеблював як слід свого помешкання. Роками спав на

матраці, кинутому просто на підлогу; поруч стояв «Еппл-ІІ»

істіл із парою стільців.

Одним із основних інвесторів 1979 року була велетенська

корпорація «Ксерокс».

У процесі перемовин компанія «Еппл» ознайомилась із за-

секреченими розробками «Ксерокса», які велися удослідному

центрі Пало-Альто.

У ті часи екран комп’ютера являв собою потворне чорне ві-

конечко збілим або бурштиново-жовтим облямуванням. Щоб

запустити гру, слід було вставити диск удрайвер інабрати RUN

GAME («Запуск гри»), потім D і, нарешті, натиснути RETURN

(«Назад»). Ілише тоді, після тривалого дзижчання ігудіння,

програма завантажувалася здиска.

Примітка. Щоб отримати поняття про те, як вигляда-

ли тодішні екрани, заведіть курсор на віконце панелі завдань

украйньому верхньому кутику комп’ютера, клацнувши; набе-

ріть CMD інатисніть RETURN («Назад»). На екрані висвіт-

литься те, що дуже нагадує тогочасні монітори.

У дослідному центрі «Ксерокса» уПало-Альто (скорочено

PARC, або ж ПАДЦ) вчені та інженери роками працювали над

тим, як спростити комп’ютери ізробити їх зручнішими вкорис-

туванні. Ще тоді, коли персональні «компи» переживали часи

свого дитинства, розробники вчилися з’єднувати їх один зод-

ним умережу; тоді ж виникла електронна пошта, котра стала

такою звичною десятиліття по тому. Науковці центру також по-

чали користуватися невеличкою прямокутною коробочкою на

коліщатках, яку назвали мишкою. Вона «сиділа» біля комп’ютера

ідопомагала користувачеві мандрувати екраном. Учені також

підхопили ідею робочого стола— із розкиданими на ньому па-

перами іпапками— та дуже стильно відтворили це на екрані,

назвавши кожну сторінку вікном івзявши за основу для своїх

файлів зовнішній вигляд реальних папок вреальному кабінеті.

Джобс окинув поглядом усе це добро «Ксерокса» івзрів

майбутнє. Як згадують хазяї перемовин, Стів схопився змісця

ізаволав: «Ви сидите на золотоносній жилі!»

«Це був момент прозріння»,— згадував Джобс пізніше. По-

бачивши так званий графічний інтерфейс користувача (котрий

часом ускороченні вимовлявся як «ґуі» (від GUI)), він зрозумів,

що настане день, коли «кожен комп’ютер працюватиме саме так.

Це ж було очевидно— тепер, коли ви це побачили».

Стівові також стало ясно, що зміни відбудуться ів їх влас-

ному «Еппл-ІІ».

Пізніше Джобса звинувачували втому, що він поцупив ідеї

«Ксерокса». Стів не спростовував обвинувачень, але при цьо-

му цитував Пікассо, кажучи: «Хороші художники копіюють;

геніальні художники крадуть». По правді, ідеї були «Ксерокса»,

але його вчені не знали, як практично застосувати це упер-

сональному комп’ютері. Таку недалекоглядність «Ксерокса»

він приписував тому, що компанія управлялась «головами із

тонерами всередині»— людьми, які орієнтувалися лише на

продаж копіювальних пристроїв іякі «зазнали поразки там, де

була величезна перемога— укомп’ютерній індустрії». Пізніше

«Ксерокс» намагався вивести свої диво-розробки на ринок, але

зазнав невдачі, бо їхній офісний комп’ютер 1981 року коштував

16 595 доларів.

Тим часом компанія «Еппл» вступила уборотьбу за ринок

персональних комп’ютерів із значно потужнішими за себе ком-

паніями; такими як «Тексас Інструментс» та «РадіоШек». Аби

втриматися на ринку, де було багато цікавих пропозицій, «Еппл»

потребувала чогось особливого. Хоча «Еппл-ІІ» йактивно про-

давався— усвіті, що постійно змінювався, вже недостатньо

було просто розумного винаходу Возняка івсе більшої кількості

програм, написаних спеціально для «Еппл».

За лаштунками компанія працювала над офісним комп’ю-

тером, який невдовзі називатиметься «Еппл-ІІІ» ібуде випуще-

ний у1980 році. Але паралельно колектив також працював над

двома іншими проектами: один зних— бюджетний комп’ютер

для кожного, аінший являв собою швидку ідоволі складну

машину, вякій використовувались усі найновіші досягнення.

Цей проект називався «Ліза».

(Певний час вважалося, що це абревіатура від «Локально

інтегрованої архітектурної системи»— досить беззмістовної

ідовгої назви із незрозумілим офіційним звучанням— однієї

зтих, які так полюбляють технарі. Але, як ви уже здогадалися,

його назвали на честь доньки Джобса Лізи).

Джобс негайно почав шукати ходи-виходи для застосування

усвоєму новому комп’ютері всіх найостанніших відкриттів, які

побачив. Він зв’язався із деканом Хоуві згрупи «Хоуві-Келлі

Дизайн» («Hovey-Kelley Design») ізамовив мишку: Хоуві на той

час поняття не мав, що таке мишка. Стів пояснив, як вона має

працювати і що вона мусить рухатися вусіх напрямках, ане

лише вправо-вліво чи вперед-назад. Він ясно дав зрозуміти,

що хоче нею користуватися будь-де — від власних джинсів до

робочої поверхні стола.

Піднесений, але не надто впевнений утому, зчого ту мишку

зробити, Хоуві подався до аптеки мережі «Уоллгрінз» («Wall-

greens»). Там він купив декілька видів роликових дезодорантів,

щоб вивчити їхню будову, іневеличку маслянку — для врівно-

важення прямокутного бруска зверху. Зцього він івиготовив

прототип майбутньої комп’ютерної мишки.

У той час, як мишка компанії «Ксерокс» мала три клавіші,

Джобс наполіг, аби мишка «Лізи» мала лише одну— щоби ко-

ристувачам не доводилося раз по раз дивитися на неї впроцесі

роботи.

Розробники мишки для «Лізи» наполягли на іще одній клаві-

ші— для зміни регістру на клавіатурі. Для користування миш-

кою тільки за допомогою однієї клавіші винахідники навчили її

двом порухам (ходам), так добре відомим тепер: характерному

клацанню (кліку) іподвійному клацанню (подвійному кліку).

Усе побачене в«Ксероксі» так надихнуло Джобса, що він

почав спонукати власну команду, яка створювала «Лізу», роз-

робити також нову графіку та інший інструментарій, котрі до-

зволили б компанії впритул наблизитися до космічних цілей.

Стів говорив їм: «Ану ж зробімо діру уВсесвіті. Ми зробимо

її такою значимою, що вона стане дірою усвітобудові». Так

само любив казати іТріп Хокінс, маркетинг-менеджер компанії

«Еппл», який полишив її, щоб згодом заснувати власну компа-

нію відеоігор «Електронік Артс» («Electronic Arts».)

Оскільки Джобс не мав якихось конкретно визначених

обов’язків у«Еппл», то поступово перебрав на себе функції

Хокінса.

Це стривожило Майка Скотта. «Ліза» мала стати інновацій-

ним продуктом на ринку, тому він мав сумніви, чи зможе за-

пальний інадто владний Джобс упоратись із завданням. Не так

давно вже постраждав «Еппл-ІІІ»— ічастково через нього. На

відміну від «Еппл-ІІ», дизайном якого повністю займався Воз-

няк, «Еппл-ІІІ» був продуктом, що розробляв цілий колектив,

ікожен тоді вставив свої «п’ять копійок».

Джобс наполіг (так, як це було із «Еппл-ІІ), що він займа-

тиметься зовнішнім виглядом корпусу: але те, що Стів запро-

понував для «Еппл-ІІІ», видавалося недостатньо містким для

складних схем нового комп’ютера. Інженери оснастили його

такими платами, котрі вподальшому створили чимало проблем.

Деякі компоненти просто погано функціонували; величезне

програмне забезпечення «Еппл-ІІ» працювало лише тоді, коли

ви викидали знього новіші деталі. Тому виникла необхідність

написати інше програмне забезпечення.

З виходом укінці 1980 ро-

ку нового «Еппл-ІІІ», вияви-

лося, що деякі чипи уньому

постій но зсувалися (були не-

щільно припасовані). Тому,

аж до майбутньої перебудо-

ви ма шини, користувачам

радили спочатку підняти на

кілька дюймів пе редній край

плати, апотім знову його

опустити. Хоча після такої

маніпуляції чипи іставали на

місце, ситуація була ніяковою,

тож навряд чи це можна було

назвати вдалим технічним

рі шен ням. Незважаючи не

провал «Еппл-ІІІ», «Еппл-ІІ»

Стів Джобс, Джон Скаллі

іСтів Возняк представляють

новий комп’ютер «Еппл».

розлітався, мов гарячі пиріжки. На осінь 1981 року компанія

вже продала більш як триста тисяч бежевих корпусів ідодала

335 мільйонів доларів до своїх активів. Однак «Еппл-ІІІ» був

такою потворою, що навряд чи мав шанси коли-небудь добре

продаватися; до того ж виникали серйозні сумніви втому, що

компанія «Еппл» узагалі здатна випускати поважні комп’ютери

для офісів.

«Ліза» могла стати іще одним шансом, іДжобс страшенно

хотів бути керівником нового проекту. Але Скотт поставив на

це місце когось іншого. Вході подальших перестановок уком-

панії Джобса призначили її головою: посада нібито найвища,

але, по суті, це робило Стіва лише PR-менеджером. Він був об-

ражений іводночас розлючений, що його усунули від роботи

над «Лізою». Однак це дало змогу зосередитися на нагальних

поточних завданнях: річ утім, що «Еппл» була готова вперше

публічно продати свої акції.

Для компанії, яка стрімко розвивається, ставати публічною

було свого роду обрядом: залучення більшої кількості інвесторів

із можливістю купувати акції— власність компанії— по суті,

означало, що кожному звас дається можливість відкусити ма-

ленький шматок великого смачного яблука. Гроші, отримані від

продажу акцій, мали піти на подальший розвиток компанії. До

того ж, оскільки акції надійшли увільний продаж, їх вартість

постійно зростала, іспівробітники компанії мали можливість,

за необхідності, продавати свої цінні папери.

Одначе публічність компанії тягне за собою іпевну відпо-

відальність: фінансовий результат та всі новації мають доводи-

тися до відома усіх її інвесторів, щоб ті мали можливість вчасно

ухвалювати оптимальні рішення. Зарплатня вищих посадовців

також ставала відкритою інформацією. Для топ-менеджерів це

було не так вже йдобре.

Оскільки «Еппл» була успішною, аклієнти залишалися вірни-

ми їй, кожен хотів придбати її акції. Багато службовців компанії

зфіксованим окладом отримали акції як частину зарплатні. Але

ті посадовці, що одержували погодинну оплату— аце були най-

старіші інайвідданіші її працівники, такі, як Білл Фернандес,

Данієль Коттке іКріс Еспіноза,— акцій не дістали.

Особливо ображений був Данієль Коттке, давній друг Джобса

по коледжу. Він намагався обговорити це питання зі Стівом, але

безуспішно. Нарешті один із менеджерів, який давно працював

укомпанії, запропонував тому віддати частку своїх цінних па-

перів іспонукав Джобса додати ще йтрохи своїх.

«Чудово: ядам йому нуль акцій»,— огризнувся Джобс.

Возняк, який ітак вважав, що його частка вкомпанії надто

велика, віддав частину своїх акцій батькам та сестрі збратом;

дещо роздав старим друзям, котрим не дісталося нічого. Він

також продав вісімдесят тисяч колегам по компанії— за ці-

ною, що за кілька місяців по тому обернулася для них значною

знижкою.

До того ж дружина Возняка Аліса вимагала розлучення; як

відступні вона також забрала собі значну частину акцій.

У грудні 1980 року акції «Еппл Комп’ютер Інкорпорейтед»

продали на найбільшому— зчасів реалізації компанією «Форд

моторз» своїх цінних паперів у1956 році— публічному аукціоні.

Усі 4,5 мільйона акцій ціною 22 долари за штуку швидко роз-

хапали, але попит був такий великий, що вже першого ж дня

номінальна вартість акцій зросла до 29 доларів. У25-річного

Джобса було 15 відсотків акцій компанії, які тепер вартували

220 мільйонів. Незважаючи на всі зусилля Возняка, він отримав

лише 116 мільйонів. Ще сорок посадовців «Еппл» стали мільйо-

нерами. Це були п’янкі часи. Раптове багатство запаморочувало

голови; багатьох воно просто вибило зколії.

Возняк продовжував працювати над своїм «Еппл-ІІ», але

одночасно намагався знайти місце уякійсь значно більшій кор-

порації. Він легко відволікався на інші проекти, коли починав

нудитися попереднім— навіть якщо той іне був завершений.

Воз надибав нову дівчину ізахопився льотною справою.

Невдовзі після публічних торгів він саме зібрався уневелич-

кий політ разом із подругою та двома товаришами, коли вже на

злеті виникли неполадки. Літак зазнав аварії. Пасажири трав-

мувалися, аВозняк утратив зуба іотримав тимчасову амнезію.

Після одужання він узяв тривалу відпустку, щоби заверши-

ти своє навчання вБерклі, записавшись туди під іменем «Рокі

Ракун Кларк»*. Стів зрозумів, що йому не так уже йбагато

потрібно вжитті— лише бути здатним сміятися, проводити

час здрузями ісім’єю та займатись тим, чим справді цікаво.

Турбуватися про продажі, кокуренцію, вбивати корпоративних

зміїв— це не його, ініколи таким не буде. «Я вважаю, що най-

головніше вжитті— щастя, аце коли ти смієшся,— говорив

він.— Ось що яє іким хочу бути. Це те, чого завжди прагнув».

Сам Джобс віддав акцій на суму 750 000 доларів своїм

батькам. Уперше вжитті ті змогли сплатити іпотечний кредит

інавіть організували невеличку вечірку. Кожного року вони ви-

рушали вморський круїз. Але вусьому іншому продовжували

вести свій звичний спосіб життя.

Гроші ідоступ в«Еппл» зробили Джобса свого роду зна-

менитістю. Наступних кілька років Стів прикрашав глянцеві

журнали як молоде обличчя нової генерації винахідників ібіз-

несменів, що явили комп’ютер масам.

Рокі звали його собаку; аКларк було дівоче прізвище його другої

дружини— тієї самої пасажирки літака; raccoon (англ.)— єнот.

Джобс не був жмикрутом, але йне роздавав кошти усім, як

Возняк; утім, гроші не були для нього самоціллю: він не давав

їм себе поневолити.

«Подорож— ось винагорода»,— казав Джобс. Аще зазна-

чав: «...для здійснення чогось неймовірного треба робити оце

щось день за днем— іотримати шанс взяти участь вчомусь

справді великому».

Уже невдовзі він знайде своє місце вкомпанії «Еппл»— уса-

мій гущі того, що називається неймовірним досвідом. Але це

сталося не надто швидко. Тим часом на ринок персональних

комп’ютерів уже рвалася гігантська «Інтернешнл Бізнес Ма-

шінз», чи то «Ай Бі Ем» (International Business Machines-«IBM»),

найбільша комп’ютерна компанія усвіті.



Коли 2005 року Стів Джобс розповідав свою першу історію

випускникам Стенфорду, вона стосувалася з’єднання крапок: між

обіцянкою прийомних батьків, даною біологічній матері, послати

сина вколедж— ійого власним рішенням полишити Рід-коледж

уже після першого семестру. Тепер, 1981 року, коли Джобсові ви-

повнилося 26, уже можна було з’єднати ці крапки докупи.

Після свого усунення від участі впроекті «Ліза» йуспішно-

го світського дебюту Джобс переключився на втілення більш

скромного задуму компанії— створити недорогий комп’ютер

для всіх. Секретний проект, якого охрестили «Макінтош» іякий

кілька разів мало не «зарізали», розроблявся вокремій будів-

лі— подалі від основних виробничих приміщень.

Як тільки Джобс захопився ідеєю створити недорогий прос тий

комп’ютер іпочав контролювати процес його виготовлення, він

одразу ж спробував застосувати в ньому деякі чудові інновації,

котрі побачив удослідному центрі «Ксерокса». Однією з таких

новинок був прекрасний набір шрифтів. Уті часи комп’ютери

мали шрифт лише однієї гарнітури— гострий, рваний іпризем-

куватий,— який добре читався на недорогих моніторах.

Джобс наполіг на тому, щоб «Макінтош» мав великий набір

шрифтів— аби користувачі могли вибрати з-поміж них собі до

вподоби. Щоб зробити ці комплекти літер більш стильними,

Джобс запропонував назвати їх на честь великих міст світу—

Нью-Йорка, Лондона, Женеви, Чикаго.

Рішення випливало знабутого ним уРід-коледжі досвіду.

Вті давні часи, коли Стіву не хотілося відвідувати обов’язкові

заняття, він записався на курс каліграфії іоснов друкарських

шрифтів. Тоді його вибір був довільним, однак тепер, на початку

1980-х, давні навички знадобилися.

Значною мірою саме завдяки тому давньому курсу вРід-

коледжі комп’ютер «Мак» інадав можливість своїм користува-

чам писати ділові листи привабливого вигляду, використовувати

«Команда мрії» перед «Макінтошем» 1984р. (Джобс на задньому плані справа).

символи ідрукувати флаєри (листівки). Це був дивний ідоволі

неочікуваний ланцюжок подій— Стівове рішення полишити

коледж ізаписатися на курс каліграфії,— але він привів до ще

одного способу користування персональними комп’ютерами,

що потім взяли на озброєння йінші компанії.

Усе це Джобс зміг передбачити іще всімнадцять. «Таке ося-

яння,— сказав він випускникам Стенфорду,— такий досвід

були чудовим уроком. Оскільки ми не можемо бачити, що унас

попереду, то слід вірити вте, що крапки самі якось зв’яжуться

увашому майбутньому».

Так само реорганізація компанії іусунення Стіва від проекту

«Ліза»— інші крапки, які мали з’єднатися— іпривели його до

«Команда мрії» перед «Макінтошем» 1984р. (Джобс на задньому плані справа).

100

«Макінтоша». Це було немов часточкою карми— подібно до того,

як перший «Еппл» був тісно пов’язаний із Джобсовим гаражем.

Джеф Раскін назвав новий проект «Макінтош» («Macintosh»),

так, як називався (зі зміною певних літер) сорт його улюбле-

них яблук («McIntosh»). Він мріяв зробити новий недорогий

комп’ютер корисним і«дружнім» до свого користувача— таким

собі звичайним побутовим приладом. Запропонована концепція

дуже імпонувала Джобсові, адже він мріяв створити комп’ютер,

доступний кожному. Та коли Стів почав утручатися вроботу,

анадалі просто диктувати розробникам, як саме їм діяти, то

сильно «діставав» людей.

У гнівній службовій записці, поданій Раскіним на початку

1981 року президентові компанії «Еппл» Майкові Скотту, він

називав Джобса «жахливим менеджером», відзначаючи, що той

регулярно не з’являвся на ділові зустрічі, ухвалював необдумані

рішення іне давав кредитів, коли вони були вкрай потрібні. Він

продовжував критикувати Стіва— критика, що повторювати-

меться впродовж усієї його кар’єри: «Дуже часто при висуненні

нової ідеї Джобс відразу каже, що вона нічого не варта або

навіть безглузда,— писав Раскін. — Але, коли ідея виявлялась

доброю, він (Джобс) починав усюди видавати її за свою».

Усе, що написав тоді Раскін, було абсолютною правдою,—

одначе адекватно не сприйнялося тодішнім керівництвом

компанії. Джобса йРаскіна запросили на зустріч, іколи ті двоє

визнали, що не можуть дійти згоди,— Раскіну запропонували

піти увідпустку.

У Скотта, своєю чергою, були власні проблеми. Він органі-

зував та вибудував структуру компанії «Еппл» ічотири роки

тримав Джобса під контролем. Одначе Скотт завжди був тро-

хи задиристим, ів міру того, як компанія зростала, внього

з’явилися проблеми зі здоров’ям, астиль керівництва став

101

хибним. Уберезні 1981 року, невдовзі після публічних торгів

«Еппл», він одночасно звільнив сорок службовців, бо вирішив,

що ті недостатньо ефективно працюють. Звільнення, котрі отри-

мали назву «чорної середи», засмутили працівників — іхвиля

невдоволення прокотилася компанією.

Незабаром звільнили ісамого Скотта, апрезидентом кор-

порації став Марккула. Тепер уДжобса було набагато більше

свободи, аніж раніше.

Джобс швидко вніс зміни упроект «Макінтош». Одним із

його перших рішень було створити команду гравців «А». Енді

Герцфелд уже попрацював над «Еппл-ІІ» ідуже хотів працюва-

ти над «Макінтошем». Якогось ранку він пройшов співбесіду

вДжобса іповернувся на своє робоче місце. Після обіду Стів

зайшов уприміщення, де працював Герцфелд, пильно подивив-

ся на нього ісказав, що той має нову роботу.

«О, то це ж чудово»,— резюмував Герцфелд. Йому лише

треба було день-два, щоби завершити попередній проект.

Джобс був іншої думки. «Що може бути важливішим за ро-

боту над «Макінтошем»?»— запитав він.

«Кажучи це, він підійшов до мого робочого стола, відшу-

кав шнур, за допомогою котрого мій комп’ютер з’єднувався

зрозеткою, із силою висмикнув його». Усе, над чим працю-

вав Герцфелд, було втрачене. Тоді Джобс поставив монітор на

комп’ютер ісказав Герцфелду: «Пішли зі мною. Япокажу твоє

нове робоче місце».

Це нове місце виявилося старим робочим місцем Раскіна.

Протягом наступних трьох років маленька творча група була

свідком усіх найкращих інайгірших рис Джобсового характе-

ру— його чарівливості ігострого критицизму, пихи та зверх-

ності; колеги також звернули увагу на Стівів дар передбачен-

ня— вміння глянути на просту річ та інтуїтивно відчути її

102

потенціал, побачити уній щось надзвичайне. Джобс не просто

хотів отримати хороший, чи то навіть першокласний продукт.

Його «Макінтош», як він не раз любив повторювати, мав стати

«божевільно великим».

Намагаючись удосконалювати розробку— так, як це йхо-

тів Джобс,— члени команди силкувалися призвичаїтися до

контроверсійних методів керівництва свого боса. Часом Стів

лише гляне на роботу когось із команди імовить, що це— купа

сміття (уживаючи при цьому значно міцніших слів). Він також

міг проректи: «Це— найвеличніше зусього, що ябачив»,—

згадував Герцфелд. «Найжахливіше було те, що він це казав про

одні йті самі речі».

Бад Тріббл, інший член команди, визначив як найхарак-

тернішу рису Джобса те, що команда «Мака»— так само, як

будь-яка інша, зкотрою працював Джобс,— ніколи не знала,

що зцього вийде. Тріббл називав цю рису «полем спотворення

реальності»— термін, узятий зтелесеріалу «Зоряний шлях»

(«Стар Трек»). «У його присутності реальність ставала подат-

ливою,— роз’яснював Бад.— Він міг переконати будь-кого

практично убудь-чому. Облуда зникала разом із ним».

У ряді життєвих ситуацій оте «поле спотворення реальнос-

ті» змушувало Стіва чинити так, ніби закони життя його не

стосуються. Він кермував машиною, не маючи прав, іпостійно

паркувався умісцях, відведених компанією для інвалідів. Він

подавав сумнівні твердження як беззаперечні факти, очікував

результатів від нереальних графіків іставив абсолютно фан-

тастичні цілі. Коли він був поруч, люди беззастережно вірили

йому— і тільки тоді приходили до тями, коли він зникав. Але

саме тому, що він так жорстко тиснув, часом його неймовірні

ідеї ставали реальністю.

103

Джобс длубався укожній деталі «Макінтоша». Він був одер-

жимий «титулкою»— так називалися заголовки, що містилися

зверху кожного документа або на екрані монітора,— наполяга-

ючи, щоб інженери їх знову йзнову переробляли, часом навіть

десятки разів. Коли розробники протестували, Стів гаркав:

«Ви можете уявити, як дивитиметесь на це щодня? Це зовсім

не дрібниця!»

Якогось дня він навіть хотів змінити назву «Макінтош» на

«Байсикл» («велосипед»), бо, бачте, так само, як ровер вніс

ужиття людини швидкість, «комп’ютер стане свого роду вело-

сипедом для її мозку». Команда ледь відрадила його від того.

Один розробник програмного забезпечення, що саме працю-

вав над графічною його частиною, знайшов спосіб, як швидко

робити овали ікола. Джобсові ідея сподобалася, але він не-

гайно зажадав, щоб можна було малювати йінші фігури: Ачи

не можна зображати прямокутники із закругленими кутами?

Дизайнер заперечив, кажучи, що то буде неоковирно— та йпо-

треби уцьому нема. Одначе Джобс іслухати не хотів ніяких

заперечень. «Прямокутники із закругленими кутами трапля-

ються всюди!»— наполягав він іпочав наводити приклади,

бігаючи кімнатою. Потім Стів витягнув опонента на прогулянку

по території, демонструючи йому знак «Не паркуватися»— із

закругленими кутами. Побачивши це, дизайнер нарешті пого-

дився ідодав «Закруглені прямокутники» до меню.

Часом співробітники повставали, але не надто енергійно.

Кріс Еспіноза, який починав працювати зі Стівом ще вгаражі,

втомився від постійного Джобсового колупання вдизайні каль-

кулятора, якого він розробляв для робочого столу комп’ютера.

Кожен раз, коли Стів дивився на дизайн, він висловлював своє

незадоволення: то лінії загрубі, то тло занадто темне, то клавіші

не тих розмірів.

104

Зрештою Еспіноза розробив невеличку програму, котру назвав

так: «Конструктор «Стів Джобс». Збери свій власний калькуля-

тор»,— дозволивши Джобсові самому скласти усі деталі докупи.

Стів так ізробив: він сів і, трохи помучившись, зібрав кальку-

лятор так, як хотів. Саме той дизайн іліг воснову калькулятора

«Макінтош» та залишався незмінним упродовж багатьох років.

У міру того, як просувалася робота над «Маком», Стіва почало

мучити, що такий маленький комп’ютер надто довго запускався.

Джобс спонукав команду зменшити час завантаження, вдав-

шись до свого звичного виверту— математичних викладок із

спотворенням реальності. Виходив зтого, що вже невдовзі для

п’яти мільйонів користувачів «Мака» (припущення вже само по

собі смішне, бо на той момент, за два-три роки, продалося лише

кілька сотень тисяч «Еппл-ІІ») зменшення часу завантажен-

ня комп’ютера лише на десять секунд економитиме п’ятдесят

мільйонів секунд щоденно. «Це становить приблизно десятки

людських життів на рік,— сказав Джобс. Адалі зробив неспо-

діваний кульбіт:— Якщо він запускатиметься на десять секунд

швидше, ви врятуєте десятки життів. Це варте того, чи не так?»

І команда придумала, як скоротити час завантаження.

У кожному конкретному випадку Джобс шукав найпростішо-

го інайлегшого варіанту для користувачів, адже «Все геніаль-

не— просте». Він говорив: «Коли ви вперше зіштовхуєтесь із

проблемою, вона здається вам простою, бо ви про неї мало що

знаєте. Потім, коли ви занурюєтесь унеї, то розумієте, наскільки

складною вона є, ішукаєте звивистих шляхів її вирішення».

Більшість людей отут ізупиняється. Але вся штука втому,

казав Стів, що треба продовжувати, аж поки не докопаєтеся до

глибинної суті проблеми, пройдете знею повне коло— іврешті-

решт знайдете «гарне йелегантне рішення, котре спрацює».

Опираючись на свій буддистський досвід, Джобс думав не

105

тільки про те, що б іще додати до нового продукту, але йщо б

із нього викинути.

Особливу увагу він приділяв зовнішньому вигляду «Макін-

тоша». Ізнову вивчав зразки побутової техніки, найпаче бренд

«Кюізінар» («Cuisinar»). Тепер комп’ютер вже був не просто

прямокутним ящиком: він став тоншим івищим, аотже, займав

менше місця на робочому столі. На відміну від «Еппл-ІІ», тут

клавіатура була відокремлена від корпусу.

Усі початкові версії «Мака», як на Джобсів смак, були надто

приземкуватими. «У ньому має бути більше вигинів»,— казав

він. Нарешті, коли дизайн було схвалено, Стів попросив усіх

учасників проекту поставити свої підписи на матрицю (це коли

згодом контури запрограмованої деталі з’являються на дисплеї).

При особливому натисканні їхні прізвища тепер з’являтимуться

на моніторі— бо надруковані всередині коробки. Цього ніхто,

крім спеціалістів, ніколи не побачить, але таким чином усі вони,

як справжні митці, підписали свою видатну роботу.

У новому комп’ютері був новий дисковод для гнучких дисків.

Уньому— замість колишніх ламких ідоволі громіздких— ви-

користовувалися 3,5-дюймові дискети, вкриті твердим пластиком,

що могли поміститися вкишені*. Окрім того, Стів, попри усі

заперечення команди, нав’язав їй ряд спірних рішень. Так, щоб

змусити споживачів користуватися мишкою, він вивів зкла-

віатури клавіші із зображенням стрілки— ті, що пересували

курсор. Далі. Хоча накопичувачі на жорстких дисках (драйвери),

інстальовані всередині комп’ютера, ібули здатні зберігати на-

багато більше інформації, аніж попередні диски— до яких уже

всі почали звикати,— Джобс відмовився інсталювати їх усвій

Зараз ці дискети використовуються доволі рідко, але саме вони «збе-

рігають» іконки убільшості комп’ютерних програм.

106

«Мак», бо вони потребували додаткового охолодження, аотже,

ішумного фена (кулера). Івін погодився на пам’ять лише у128

кілобайт (128 000 байт)— доволі скромний об’єм для машини,

вякій так багато усього заявлено на екрані. «Ліза» могла зберігати

вдесять разів більше інформації. Проігнорувавши урок, даний

йому Возняком (коли той хотів збільшити кількість гнізд виходу

усвоєму «Еппл-ІІ»), Джобс зробив «Макінтош» таким неподат-

ливим для нових об’ємів інформації, що лише затяті комп’ютерні

«ґіки» спроможні були додати йому пам’яті.

Безжально експлуатуючи членів своєї команди, Стів не раз

давав їм відчути, що вони «найкрутіші» в«Еппл». Холодиль-

ник команди був забитий найдорожчими фруктовими соками,

автомленим інженерам оплачувалися послуги масажистів. На

цю групу розпещених ізарозумілих працівників ходили диви-

тися інші команди.

Та чим ближче було до випуску готового продукту, тим на-

пруженішим ставав графік роботи. Хоча різновиди «Еппл-ІІ»

іне зажили великої слави всередині компанії, вони добре про-

давалися. Завдяки спільним зусиллям Марккули іДжобса цей

комп’ютер прийшов ушколи; він був також популярний серед

студентів— нарешті електроніка полонила молодь. Одначе

технології швидко змінювалися.

1981 року гігантська «Інтернешнл Бізнес Машінз» (IBM) на-

решті вийшла на ринок комп’ютерів із своєю пропозицією—

персональним комп’ютером, або ж ПК. Компанія «Еппл» була

так впевнена утому, що є найсильнішим гравцем усвоїй групі,

що зухвало розмістила на всю сторінку часопису «Уолл-Стрит

Джорнал» оголошення такого змісту: «Ласкаво просимо, «Ай Бі

Ем» (IBM)! Серйозно. Ласкаво просимо на ринок комп’ютерів—

найбільш захоплюючий та важливий ринок з тих часів, як

35років тому почалася комп’ютерна революція».

107

Саме тому, що «Еппл» так добре стартувала ітому, що не

було нічого особливого, чи то ба— смішного уперсональному

комп’ютері компанії «Ай Бі Ем» (IBM), молода команда «Еппл»

активно почала знього глузувати. Однак вони кинули оком лише

на саму машину, лишивши поза увагою захмарну репутацію «Ай

Бі Ем» (IBM), її потужні продажі та величезний вплив, що мала

на своїх ділових партнерів. Насмішники не розуміли того, що

технічний менеджер будь-якої корпорації міг мати проблеми із

тим, що придбав невідомі комп’ютери. Але жодного зних ніколи

не звільнять за те, що купили продукт «Ай Бі Ем» (IBM).

По правді— той комп’ютер не був чимось видатним. Але

він був достатньо хорошим для того, щоб гарно продаватися.

Для забезпечення свого «Мака» добрими комп’ютерними

програмами 1981 року Джобс поїхав уСієтл, де зустрівся

зБіллом Ґейтсом іПолом Алленом, молодими засновниками

компанії «Майкрософт», що займалася програмним забез-

печенням. За багато років до того «Майкрософт» уже писала

програму «Бейсік» («BASIC») для «Альтаїра». Вона також на-

писала версію «Бейсік» («BASIC»), яка вті часи використову-

валась на «ЕпплІІ». Саме вона створила операційну систему

ідля комп’ютера «Ай Бі Ем» (IBM)— програмне забезпечення,

яке керувало механікою приладу істворювало основу для всієї

його роботи.

Джобс домовився про зустріч, маючи надію переконати

«Майкрософт» зробити для них дещо особливе. Він хотів,

аби ті розробили для «Мака» щось на кшталт електронних

таблиць, які були б корисними діловим людям— так само, як

свого часу «ВізіКальк» зробила прорив упродажах «Еппл-ІІ».

Під час особистої зустрічі Стів іБілл Ґейтс поділилися своїми

украй розбіжними поглядами на майбутнє комп’ютерів та їх

використання убізнесі.

108

На думку Джобса, персональний комп’ютер призначений

для інтелектуалів істудентів; для домашніх користувачів; ме-

неджерів середньої ланки та їх секретарів. Тому кожна машина

повинна бути особливою іспрощувати їхнє життя. Ґейтс же

вбачав уних щось набагато більше ізначно менш особистісне

(персональне). На його думку, комп’ютер був пристроєм, який

пришвидшував бізнес. Він бачив мережу ПК, які працюють

разом ідопомагають підприємливим людям спілкуватися, раху-

вати іпродавати. Наступні декілька років підтвердять правоту

Ґейтса, хоча саме Джобсове бачення переважало в«Еппл».

Вихід на ринок «Ай Бі Ем» (IBM), атакож поява нових про-

грам, більших об’ємів пам’яті ішвидкісних процесорів збудили

палкий інтерес до комп’ютерів. Навіть журнал «Тайм» замість

«Людини року— 1982» вибрав «Машину року— 1982». Нею

став персональний комп’ютер. Проте «обличчям іголосом»

нового винаходу «Тайм» назвав лише одну людину— Стіва

Джобса. «Завдяки сліпій вірі усвій продукт та бездоганному

просуванню його на ринку,— говорилось устатті,— саме Стів

Джобс— більше, ніж будь-хто інший— стрімко відкрив на-

встіж двері для персональних комп’ютерів».

На вересень 1982-го— кінець фіскального року— компанія

«Еппл» продала 700 тисяч своїх «Еппл-ІІ», і, незважаючи на про-

блеми із «Еппл-ІІІ», продажі корпорації сягнули 583-х мільйонів.

Цього було цілком достатньо, щоб уперше ввійти в«500най-

більших компаній США», перелік яких щорічно публікував

«Форчун». Отож, збулося колишнє передбачення Марккула...

Але хороші часи не вічні. Уже через два роки «Ай Бі Ем»

(IBM) продавала більше комп’ютерів, аніж компанія «Еппл»,

авиробники програмного забезпечення виконували більше

замовлень для ПК IBM, аніж для «Еппл». Інші виробники

комп’ютерів поспішили отримати ліцензію на операційну сис-

109

тему «Майкрософт»— щоб мати змогу користуватись усіма

новими програмами «Ай Бі Ем» (IBM). Уже невдовзі всі ПК спі-

вали під одну дудку— вони мали той самий «софт» (програмне

забезпечення), що йкомп’ютер IBM. На тих, хто такої системи

не мав, адо них належала «Еппл»,— чекало туманне майбутнє.

Комп’ютер «Ліза», на розробку якого витратили 50 мільйонів

доларів, 1983 року був нарешті— під фанфари— випущений.

Він став першим комп’ютером, який мав мишку іпропонував

користувачам меню та систему файлів— усе те, що свого часу так

сподобалося Джобсові на «Ксероксі». Пам’ять завантажувалася

за допомогою двох жорстких дисків; сюди ж додавалося кілька

нескладних укористуванні програм. Щоб осягнути програмне за-

безпечення інших комп’ютерів, потрібен був не один день; «Лізу»

можна було опанувати за кілька годин. Але всі ці «навороти»

довели вартість «Лізи» до 10 тис. доларів, йіншого програмного

забезпечення внеї не передбачалося. Спеціалісти захоплювалися,

проте їхніх уподобань було недостатньо для зниження ціни.

Поки Джобс просував новий продукт упресі, він не зміг

утриматись від натяків на «Макінтош». Задовго до того, як

«Ліза» вперше з’явилась упродажу, інтерес до неї почав гаснути,

оскільки люди вже знали, що невдовзі на ринку має з’явитись

іще один комп’ютер із подібними характеристиками, але зна-

чно дешевший. Ситуація погіршилась, коли виявилося, що

програмне забезпечення «Лізи» не підходить для «Макінтоша».

Скидалося на те, що, окрім змагання із IBM, підрозділи «Еппл»

змагаються іміж собою.

Змагалися вони із «Майкрософт». Наприкінці 1983 року, іще

до формальної появи на ринку «Мака», компанія «Майкрософт»

оголосила, що створить нову операційну систему для IBM та її

аналогів. Нова система називатиметься «Windows» («Віндовз»—

«вікна») іматиме іконки, віконечка імишку— все те, що вже

110

було в«Маку». Ґейтс обіцяв почекати рік із продажем свого

нового графічного інтерфейсу, щоби «Мак» устиг вдало стар-

тувати. Але оскільки «Мак» з’явився на ринку із запізненням

на рік, то «Майкрософт» із новим продуктом фактично його

наздогнала.

Джобс розлютився. Він викликав Ґейтса вштаб-квартиру

«Еппл» вКупертіно інагримав на нього просто перед співро-

бітниками. Проте Ґейтса було не залякати. «Ну, Стіве, на справу

можна глянути йпо-іншому,— сказав він Джобсові івсім при-

сутнім уконференц-залі.— Скидається на те, що ми обидва

використали свого багатенького сусіда «Ксерокса»: язаліз до

нього, щоби вкрасти його новий телевізор, івиявив, що ти вже

це зробив».

І хоча «Майкрософту» потрібні були роки, щоб насправж-

ки позмагатись із «Епплом», Джобс так іне охолов. Стів усе

ще вірив, що саме його дітище здатне зробити революцію

вкомп’ютерах. Сурмлячи відбій,— бо вже того місяця «Ліза»

нарешті мала запуститися,— він закликав свою команду пра-

цювати іще наполегливіше івисунув ряд енергійних слоганів.

Одним зних було: «Справжні художники виконують замовлен-

ня вчасно» («Real Artists Ship»), маючи на увазі те, що досить

порушувати строки випуску товару— пора виходити зним на

ринок. Ідодавав: «Краще бути піратом, аніж піти служити на

флот»,— натякаючи на те, що технологія його бунтівної коман-

ди була набагато кращою за будь-яку іншу.

І він надихнув свою команду. Хтось із них зробив прапор із

зображенням черепа зперехрещеними кістками ікольоровим

логотипом— яблуком, що прикрашало пов’язку на оці. Прапор

вивісили на будівлі, де створювався «Макінтош». Колектив зро-

бив усе, що зміг. Та чи вдасться йому захопити трофеї?

111



Із самого початку існування компанія «Еппл» намагалася поши-

рити свої комп’ютери у школах.

Коли 1978 року донька Майка Марккули ходила іще в початкові

класи, він вирішив, що комп’ютер допоможе їй у вивченні математи-

ки. Тоді ж створили «Освітній фонд «Еппл», метою якого було нада-

вати гроші та комп’ютери вчителям, а також усім охочим створювати

освітні комп’ютерні програми. Це було дуже мудре рішення: адже

чим більше комп’ютерних програм було доступно для «Еппл», тим

більше шкіл його купували — замість комп’ютерів інших виробників,

а отже, все більше молодих людей розпочинало своє ознайомлення

з комп’ютерами з марки «Еппл». Попрацювавши на цих машинах

у школі, вони просили батьків купити їм саме таку техніку.

На початку 1980-х Стів Джобс звернувся в Конгрес із пропозицією

виділити американським школам сто тисяч комп’ютерів в обмін на

зменшення податків для компанії «Еппл». Джобс назвав цей закон

«Дітлахи не можуть чекати», але він так і не пішов далі Сенату. Штат

Каліфорнія, однак, пристав на пропозицію, і «Еппл» поставила десять

тисяч комп’ютерів його школам.

Компанія намагалася вибудувати подібні довірливі стосунки між

«Макінтошем» та студентами коледжів, спонукаючи університети

виділяти мільйони доларів, щоби залучити персональні комп’ютери

до навчального процесу. І цього разу машини компанії «Еппл» стали

найкращим вибором в університетах.

«Еппл» і нині надає знижки студентам коледжів, які хочуть при-

дбати комп’ютери їхньої марки. 2011 року в рамках кампанії «Викла-

дай для Америки» («Teach for America») дев’ятьом тисячам випускни-

ків американських коледжів запланували виділити оновлені iPad.

Літературно-публіцистичне видання

Карен Блюменталь

  —

,   

Переклад з англійської Ірини Бондаренко

Головний редактор Богдан Будний

Редактор Петро Ктитор

Обкладинка Ростислава Крамара

Технічний редактор Оксана Чучук

Верстка Ірини Демків

Підписано до друку 14.04.2014. Формат 60×84/16. Папір офсетний.

Гарнітура Minion. Умовн. друк. арк. 16,74. Умовн. фарб.-відб. 16,74.

Видавництво «Навчальна книга – Богдан»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців,

виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК №4221 від 07.12.2011 р.

Навчальна книга – Богдан, просп. С. Бандери, 34а, м. Тернопіль, 46002

Навчальна книга – Богдан, а/с 529, м. Тернопіль, 46008

тел./факс (0352) 52-19-66; 52-06-07; 52-05-48

oce@bohdan-books.com; www.bohdan-books.com