ТЕРНОПІЛЬ

БОГДАН

УДК 82.34

ББК 84(0)9

Д 40

А50

ISBN 978-966-10-0388-9 (серія)

ISBN 978-966-10-2966-7

© Роман Гамада, переклад, 2012

© Видавництво «Навчальна книга–Богдан», 2012

АБДАРРАХМАН ДЖАМІ
ТА ЙОГО «ВЕСНЯНИЙ САД»

Нуреддін Абдаррахман ібн Нізамеддін Ахмад ібн Шамседдін Мохаммед на­родився у 1414 році в містечку Джам поблизу Нішапура, а не в Гераті, куди переїхав з батьками ще малою дитиною. Існує біогра­фія Джамі, написана одразу після його смерті на замовлення Навої Абд аль-Васі’ Нізамі («Життєпис Мауляві Джамі»), і її рукопис, що знаходиться в Інституті з вивчення східних рукописів АН Узбекистану, схарак­теризований відомим іраністом Є.Е. Бертельсом як унікальний, а також «Доповнення до «Подувів дружби» Мауляві Джамі» Абдальгафура Ларі, на які переважно й спиралися дослідники його творчості, та багато інших біографій і тазкіре, середньовічних літературних антологій, де поряд із цінними повідомленнями су­сідять часто-густо легенди й літературні анекдоти.

Відбувши в Гераті початки наук, слухаючи уроки в найкращих учених (відо­мого арабіста мауляни Джунайда Усулі, мауляни Ходжі Ала ед-Діна Алі Самар­канді), Джамі обирає собі духовним наставником шейха суфійського ордену накшбандія Саад ед-Діна Кашгарі, а згодом стає придворним поетом (Є.Е. Бертельс твердить, що погодитися з таким визначенням статусу поета навряд чи можна) султана Хусейна Байкари (правив у 1469–1506 рр.), який завжди прихильно ставився до дервішів і був палким любителем поезії. Коли султан Хусейн сів на престол, слава про поета, зарівно як і про відомого вченого-енциклопедиста XVI ст., давно вже розійшлася мусульманським Сходом. Джамі — епілог класицизму, а також дуже характерне втілення своєї епохи. «Творчість Джамі, — зазначає Є.Е. Бертельс, — передусім вражає розмаїттям жанрів. Він залишив нам три ліричні дивани, сім великих епічних поем, художню прозу, ро­боти історичного характеру, роботи з історії літератури, статті з філософії суфіз­му. Історики перської літератури (Г. Ете, Е.Дж. Браун) назвали Джамі останнім класиком, він мовби підсумовує увесь попередній літературний розвиток».

В оцінці творів Джамі щодо кількості та їх автентичності думки вчених розхо­дилися, і причиною тому — ба­гатюща творча спадщина Джамі як поета й ученого, величезна кількість самих рукописів, написаних за життя поета й дещо пізніше, на початку XVI століття. «Документальні джерела свідчать про те, що Джамі в останні роки життя особисто підготував повне зібрання своїх творів — куллійат», — зазначає таджицький учений А. Афсахзод. Один із таких списків («чудовий куллійат ташкентської бібліотеки»), виконаний Мохаммедом ібн Хасаншахом аль-Катибом аль-Гараві 1502 року (тобто через десять років по смерті Джамі), включає 38 його творів (інвентарний номер 1331 у Зібранні східних рукописів АН Узбеки­стану). Другий список куллійата Джамі, зроблений у 1525–1530 роках, знаходиться в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна (шифр за каталогом Дорна 422); він також мав містити ті самі 38 творів, які зазначені в списку 1331, однак з невідомих причин («неохайність переписувача») частина творів не увійшла до цього списку.

Не зупиняючись докладніше на наукових працях Джамі, згадаємо побіжно його художні твори: три ліричні дивани «Початок юних літ», «Середня перлина намиста» та «Завершення життя»; поема у трьох зошитах «Золотий ланцюг [спадкоємності]», присвячена проблемам суфізму та його філософії. По завер­шенню «Золотого ланцюга» всі поеми, написані доти, Джамі зібрав під загаль­ною назвою «Сім престолів», себто «Сузір’я Великої Ведмедиці». Сюди увійшли сім поем: «Саламан і Абсаль», «Дарунок благородним», або ж «Дарунок благородних», «Чотки праведників», «Юсуф і Зулейха», «Лейлі і Меджнун», «Книга мудрості Іскандера». Із художньої прози Джамі залишив «Багаристан» («Весняний сад»); відомі також «Сорок хадисів», себто сорок переказів, приписуваних пророкові, писані арабською мовою. Цікаво, що арабський текст кожного хадиса супроводить віршований переклад на фарсі; цей же при­йом перекладу власного вірша на фарсі використовує Джамі в «Багари­стані». Завершує список «Послання про листи», відоме ще під назвою «Листи».

«Багаристан» («Весняний сад») посідає особливе місце у творчості поета; робо­та над ним була завершена, як каже сам Джамі у наведеній наприкінці твору хронограмі, 1486/7 року: «в той час добіг кінця, коли дата гіджри ставала дев’ятсот, якщо вісім до того додати»; куллійат, №1331, арк. 431 б, № 9780 (1, арк. 84 а). Ця книга написана для його сина Зійаеддіна Юсуфа (якого Джамі любив усією душею, про що й каже у передмові), коли тому виповнилося десять років (троє ді­тей померли ще немовлятами, найстарший із них прожив лише один рік); матір’ю хлопчика була дочка чи онука шейха-наставника Саа­деддіна Кашгарі.

Написаний «Багаристан» як наслідування знаменитого «Гулістану» Мусліхеддіна Сааді Шіразі (1284–1292), про що і сповіщається в передмові, однак це не сліпе копіювання геніального попередника, між «Гулістаном» і «Багаристаном» існує низка істотних відмінностей.

«Весняний сад» складають вступна частина, вісім розділів, кожен з яких нази­вається равзе (райський сад, рай-сад). У першому саду йдеться про життя знаменитих шейхів і мудреців, що за характером примикає до робіт Джа­мі з біографії шейхів; у другому саду — висловлювання великих людей, муд­реців; третій розділ присвячений життю падишахів і темі справедливості; четвертий розділ розповідає про щедрість і людське благородство — ці якості чи не найбільше цінує Джамі; п’ятий розділ присвячений коханню й щирій дружбі; шосту главу складають короткі оповідання сатиричного плану, жарти й анекдоти; у сьомій главі — роздуми поета про поезію, розглядаються прийоми віршування, дана характеристика творчості 39 перськомовних поетів X–XV ст., зокрема славетних Рудакі, Фірдоусі, Сааді, Гафіза та ін., – це своєрідна хрестоматія перської літератури; у восьмому розділі вміщені оповідки «тваринного» циклу, байки тощо.

В основу пропонованого перекладу покладено найстаріший, при­життєвий рукопис «Багаристану» тимуридської епохи, що зберігається у Відділі рукописів АН Узбекистану, кат. № 9780/1, а та­кож рукопис «Багаристану» уже згадуваного куллійату, кат. № 1331.

Рукопис кат. № 9780/1 написаний насталіком, каліграф Камаледдін Махмуд ібн Джалаледдін Джуракані; дата переписування — 1489/1490 р. (арк. 84 а). В рукописі є істотні дефекти, зауважені при його описі, а саме: поля багатьох аркушів реставровані, у верхній частині аркушів ко­ричневі плями. Перший аркуш писаний пізніше, посеред­нім насталіком, і при переході на зворот текст на арк. 16 частково повторює текст наступної сторінки. У рукописі багато пізніших вставок, написаних ін­шим почерком; є вставки і в шостому «саду». Рукопис містить 84 арк.

Рукопис кат. № 1331, за визначенням А. Афсахзода, надзвичайно цінний, включає, як уже згадувалося, 38 творів поета, писаний хорошим насхом і сульсом (сульсом в основному виконані заголовки) «рукою немічного раба, що прохає ласки в Аллаха» Мохаммада ібн Хасаншаха аль-Катиба аль-Гараві, гератського каліграфа, 1502/1503 року. «Багаристан» знаходиться на арк. 407а/ 431б і взятий у подвійні золоті рамки; на полях тексти двох інших творів Джамі; закінчення поеми «Лейлі і Меджнун» на арк. 417 а (початок на арк. 341 а), що передує поемі «Книга мудрості Іскандера» (арк. 417).

Як відомо, рукописів «Багаристану» існує дуже багато, проте, на відміну від пое­тичних творів, де зіпсувати риму чи збитися з розміру доволі складно, прозовий текст «Весняного саду» рясніє більшими чи меншими спотвореннями. «Порівнюючи руко­писи «Багаристану» різних часів, — зазначає А. Афсахзод, — можна переконатися в тому, що їхні розход­ження такі великі, що часом від варіанта письменника зостається лише загальний зміст оповідань, а іноді й він спотворюється. Навіть рукописи, близькі за часом до життя автора, відчутно різняться один від одного. В деяких рукописах (на­приклад, у списку куллійата 1331 із Зібрання східних рукописів АН Узбекистану) досить часті випадки нехтування римою в прозовому тексті, що помітно спрощує текст». Нещодавно вийшло друге видання критич­ного тексту «Багаристану», підготовленого на основі п’яти рукописів кінця XV — початку XVI ст., з-поміж них і згадувані кат. № 9780/1 та кат. № 1331. Крім того, в рукописі кат. № 1331 відсутні цілі фрагменти (немає, зокрема, оповідань «Баглюль та безумці Басри», «Бедуїн, що загубив верблюда й пообіцяв віддати за віднайденого два»), часті пропуски слів і зворотів; низка оповідань подана під назвою hekayat, а не motayeba, як це у рукописі кат. № 9780/1. Також помітно багато розходжень, що мають харак­тер дописок. В оповіданні «Претендент на звання нащадка пророка» допу­щені помилки переписувачем, а відоме оповідання «Моавія та Акиль син Абу-Таліба» з вини Мохаммеда ібн Хасаншаха аль-Катиба аль-Гараві починається теж з очевидних розходжень.

У рукописі кат. № 9780/1 (у реставрованих аркушах 54 б та арк. 55 а) в опові­данні «Фараздак і державець Басри» відсутній вірш, писаний арабською мовою, який належить відомому арабському поетові аль-Фараздаку (641–732); він включений у критичний текст А. Афсахзода з відповідним зауваженням.

Принагідно зауважимо, що «повний французький переклад» (Є.Е. Бертельс) «Багаристану» А. Массе, «повний і добросовісний» (К. Чайкін) загалом має іс­тотні лакуни: відсутні, зокрема, оповідання «Старий і молода невільниця», немає в оповіданні «Фараздак і державець Басри» арабського вірша тощо.

З-поміж інших творів Джамі «Весняний сад» виходив літо­графічним способом найчастіше, проте жодна публікація не відповідає вимогам сучасної текстоло­гії, бо досить часто рукописи, взяті за основу видання, невідомі, як незрозумілий і критерій добору тексту видавцем. Порівнюючи текст «Бага­ристану» з однією з таких літографій, виданої в індійському місті Лакгнау 1898 року, можна завважити «редакторську» роботу пе­реписувачів рукопису, з якого зроблено це видання. Приміром, такий фрагмент із оповідання «Гарун ар-Рашид, Асмаї та араб-степовик»:

«От якось одного дня Гарун подався на полювання, і Асмаї з ним був. Поба­чили вони, що якийсь араб у той час проходив степом. Гарун мовив до Асмаї: «Приведи його до мене». Асмаї підійшов до нього і сказав: «Повелитель право­вірних тебе кличе, вдовольни прохання». Сказав араб: «Він є повелителем право­вірних?» Асмаї сказав: «Так». Сказав араб: «Я йому не вірю». Вилаяв його Асмаї та сказав: «О сину розпусниці! Чому ти так говориш?» Араб, увійшовши у гнів, схопив Асмаї за ковніра та тряс ним на всі боки і обсипав його лайкою, а Гарун дивився та сміявся. Після того він підійшов до Гаруна та сказав: «О пове­лителю правовірних — як уважає цей чоловік — вимагай у нього справедливості, бо він мене облаяв». Сказав Гарун: «Дай йому два диргеми». Араб сказав: «Алла­ху преславний! Мене облаяно, два диргеми іще йому треба дати?» (с. 63).

Наслідуючи «Гулістан» Сааді — писаний саджем, оцим «голубиним туркотінням» — неперевершений взірець римованої прози, Джамі й собі вдається до цього випробуваного прийому. Мовлячи про садж, як правило, згадують аль-Гамадані (969–1007), відомого ще як Баді аз-Заман («Диво часу»), осново­положника макам, та Абу Мохаммеда аль-Касима Ібн Алі аль-Харірі (1054–1122), відомого й як аль-Басрі, що успішно розвинули традиції перших арабських мусульманських поетів. У цьому ряду серед перської літератури стоять «Каліла й Димна» (обробка індійської «Панчатантри»), «прикрашений» переклад на фарсі Абу ль-Маалі Насраллаха Мунші з арабської версії ібн-Мукаффи та «Макамати» Хаміді (бл. 1156 р.). Джамі лише демонструє вміння писати римованою прозою, не обтяжуючи текст зайвими конструкціями; немов задаючи тон подальшій розповіді, він плавно переходить від саджу до «буденної» прози.

«Шостий сад» має виразну внутрішню структуру і складається з певних тематичних блоків. Він традиційно розпочинається переказом про проро­ка, де йдеться про бажаність жартів («Жодного прогріху в тім немає, коли добро­дій так сипле жартами, що збавляє правовірників від досади й лихого гумору»). Нізамеддін Убейдуллах Закані (бл. 1270/1371), найвизначніший письменник-пародист і сатирик, народжений Персією, розвиваючи задовго до Джамі тему гумору («Жарт у розмові є немов та сіль у їжі»), в передмові до твору «Трактат на розвагу серця» напівсерйозно доводив корисність жартувань, посилаючись на «старожитніх»:

Тлумач собі святий Коран і подейкуй про Бога,

Та не забудь скоромного додати до пісного.

Далі йдуть анекдоти напівлітературного походження, зокрема «Гарун ар-Рашид, Асмаї та араб-степовик» є нічим іншим, як розвитком сюжету з «Трактату на розвагу серця»:

«Привели раз у палац до халіфа одного араба-степовика. Глянув араб на халі­фа — сидів той на троні, а двораки його стояли побіля нього внизу — і, зроду та­кої пишноти не бачивши, проказав зачудовано:

— Мир тобі, о Аллаху!

— Я не Аллах, — одказав халіф.

— О архангеле Джабраїле! — тоді каже араб.

— Та й не Джабраїл я, — на те йому халіф.

Тоді араб і каже:

— Ба, раз ти ні Аллах, ні архангел Джабраїл, чого ж ти тоді заліз так високо й сидиш тамечки сам-один? Ізлізь же униз та й поміж людьми сядь!»

Звичайно, уважніше прочитання арабської літератури виявить сюжети, ближчі до першоджерела (було б невірно приписувати авторство безпосередньо Убейдові Закані), хоча й не виключене фольклорне походження цього твору. Часто траплялося так, що літературний твір зазнавав фольклорної обробки і знову по­вертався в літературу. Ставалося і навпаки або літературна й фольклорна версії співіснували, яскравий приклад чого — творчість Джалаледдіна ібн Багаеддіна Румі Мавляві (1207–1273), особливо ж це стосується його поеми «Масневі-йе маневі». Зіставляючи, зокрема, «Оповідь про хлопчика, що плаче перед труною батька, та слова Джуги» з цієї поеми-маснаві та «Трактат на розвагу серця» («Дервіш та син»), маємо підстави зробити висновок про спільну фольклорну або ж літературну основу.

Представлена в Джамі й традиційна для арабської та перської літератури тема ґанджовитих, недолугих лікарів, учителів, скнар («Книга про скупих» аль-Джагиза), лжеалідів, себто лжеродичів пророка тощо. Еротичні оповідання занадто сміливі для десятилітнього Зійаеддіна Юсуфа; з усього видно, батько писав на перспекти­ву, деякі з них ми знову знаходимо в «Трактаті на розвагу серця».

Загалом, Джамі непогано знав творчість Убейда Закані, що й засвідчу­ють сюжетні паралелі. В літературі зазначено, що Закані однаково добре володів перською й арабською мовами (сам він походив з арабського роду бану-хафаджа), добре знав арабську літературу й «Книгу захопливих оповідей» асирійського письменника Абу-ль-Фараджа Бар-Ебрея (1226–1286), багато сюжетів з якої пе­рейшло і в «Трактат на розвагу серця», і в «Багаристан», і в «Захоплюючу книгу» Алі Сафі, написану 1533 року, яка є своєрідною хрестоматією анекдотів, де вміщено кілька анекдотів літературного походження й про самого Абдаррахмана Джамі.

У «Шостому саду» Джамі не завжди оригінальний, і це свого часу завважив відо­мий французький сходознавець Анрі Массе. В передмові до свого перекладу «Весняного саду» він зазначає, що кілька сюжетів із Джамі зустрічаються в творі «Захоплю­ючі оповіді про всі прекрасні мистецтва» араб­ського граматика Багад-діна Мохаммеда аль-Ібшигі (1388 – бл. 1446).

Завершується «Шостий сад» критикою недолугих поетів — це не що інше, як відгомін теми, що її розвивав Джамі у «Семи престолах». Будучи «придворним» поетом, він завжди презирливо ставився до віршомазів й особливо хвалебних римувальників задля заробітку, у сподіванні здобути ласку державних мужів. Характеризуючи стародавніх поетів як людей високої моралі, мудрих, Джамі нападає на сучасних:

Хто є поет тепер? Отой нещасний,

Що відрізнить не вміє «хір» від «бір»,

Не одрізняє «вірша» від «ячменю»,

Світлиці райської — від мук пекельних.

Поряд із перекладом А. Массе широко знаний переклад Шляхта-Вссерда як один із перших, виданих європейською мовою. «Багаристан» перекладений на основні європейські мови, існує кілька російських перекладів, він переданий су­часною таджицькою графікою (Душанбе, Ирфон, 1966). Дещо написав «на перську тему з Джамія» А.Ю. Кримський («Глянула ти — я отерпнув од болю: В серці стріла ...» [Кримський 1923, І-II, 115]. Звертався до Джамі та «Весняного саду» В. Мисик, зокрема, з «Шостого саду» він здійснив переклад кит’а (через непорозуміння віднесеного до рубаїв; насправді система римування в кит’а а-б-в-б…), справжній взірець для наслідування, приклад того, як глибоко можна заглянути у першотвір:

Про долю неука сам неук знає краще,

Аніж Абу-Алі, знавець усього сущого.

Не гань незрячого, о ти, що очі маєш:

Він у своїх ділах бачніший од видющого.

Українським вченим Я. Полотнюком у співавторстві з поетом М. Ільницьким у «Малій антології перської поезії» (Жовтень, 1966) перекладено три оповідання з «Багаристану». Цей переклад вирізняється текстологічною виваженістю та ху­дожньою вартістю. Крім того, сходознавець О. Шокало зробив скорочений переклад «Четвертого саду» з таджицького видання 1966 р. (Гроно. Літ.-мистецький збірник. Вип. І).

Рівно 525 років відділяють нас від того часу, коли Абдаррахман Джамі написав «Весняний сад», проте він і сьогодні не втратив своєї свіжості та привабливості.

Роман Гамада

ВЕСНЯНИЙ САД

В переказах Пророка і легендах про нього сказано: «На другий день після воскресіння з мертвих Всевишній скаже своєму рабові, присоромленому своєю бідністю та ницістю духа:

— Чи знав ти такого-то мудреця і вченого там-то і там-то?

І відповість той:

— Так, знав я.

Тоді прийде наказ Господній:

— Заради нього прощаю тебе!»

Великий тим я, що любов мені найнижчі принесли,

Туди потрапити б хотів, куди єднання дух заходить.

У мене в серці імена всіх бідняків твоїх дверей,

Тому на списку діл моїх завжди стоїть печатка згоди*.

* * *

Якось уранці мобед мобедан їхав своїм конем поряд із Кубадом. Раптом кінь мобеда підняв хвоста й обкаляв задні ноги аж до копит. Мобед спаленів від сорому. Саме в цей час Кубад спитав його, які правила верхової їзди з правителями.

— Одне з таких правил, — відказав йому мобед, — що коли вранці хтось має їхати з правителем верхи, не треба ввечері давати коневі багато з’їсти трави, аби потому не пекти раків.

Кубадові сподобались такі його слова, і сказав він:

— Воістину оцією своєю проникливістю та здогадливістю ти досягнув свого високого стану.

Не мудрий, хто діла всі попасом пустив,

Відчує швидко він свою провину.

Кого ж Господь умом не обділив,

Той виховати зможе й худобину*.

* * *

Якось, чи то в день навруза, чи в день мігрджана, в Нушірвана була учта. Він постеріг, що один із присутніх, який доводився йому родичем, узяв золотого келиха і сховав за пазуху. Кисра вдав, ніби нічого не бачить, і не сказав нікому. Коли ж учта закінчилась, чашник сказав:

— Десь пропав золотий келих. Нехай ніхто не виходить із зали, аж поки ми всіх обшукаємо.

— Облиш, — сказав Кисра, — хто взяв, не віддасть, а хто бачив, не видасть.

Через кілька днів прийшов до Нушірвана той чоловік, вбраний у нові одежі й узутий в нові чоботи. Нушірван показав на його нові одежі й спитав:

— Оце — від того?

Той відгорнув полу одежі, щоб було видно чоботи, і сказав:

— І ці — від того!

Кисра зрозумів, що родич вкрав келиха через бідність, він засміявся і звелів дати йому тисячу міскалів золота.

Якщо твій промах запримітить шах,

Знай, шахові перечити негоже.

Провини заперечення не раз

Подвоїти твою провину може*.

* * *

Одного разу на полюванні Хаджжадж далеченько загнався від своїх воїнів і йому дуже схотілося пити. Він піднявся на пригірок і побачив бедуїна, який сидів на землі й вибирав зі своїх лахманів мошву, а неподалік од його паслися верблюди. Побачивши Хаджжаджа, верблюди кинулися врозтіч. Бедуїн підвів голову і сказав сердито:

— Хто це прийшов із пустелі в пишній одежі, нехай буде над ним прокляття Господнє!

Хаджжадж нічого не відмовив, він під’їхав ближче і вже тоді сказав:

— Нехай буде над тобою і милість Господня, і благословення його!

— Нехай не буде над тобою ні миру, ні милості Господньої, ні благословення його! — відказав бедуїн.

Хаджжадж попрохав у нього води.

— Зійди з коня смиренно й принижено, а вже тоді пий воду, — відказав араб. — Дякувати Богові, я ще нікому ні слуга, ні прислужник.

Хаджжадж зійшов з коня, попив води і знову сів на коня. Потому спитав він:

— О бедуїне, які найкращі люди на світі?

— Мохаммед, посланець Божий, нехай благословить його Аллах укупі з усім його родом тобі на досаду й на лихо, — відказав бедуїн.

— А що ти скажеш стосовно Алі ібн Абі-Таліба? — спитав Хаджжадж.

— Шляхетність і велич брата посланця Божого та спадкоємця його заповіту не вміщаються у словах, і нехай посліпнуть твої очі, — відказав бедуїн.

— А що ти скажеш про Абдальмаліка Марвана? — спитав Хаджжадж.

Бедуїн нічого не відмовив.

— Відповідай же мені, — сказав Хаджжадж.

— Він негідна людина, — сказав бедуїн.

— Чого ж то? — спитав Хаджжадж.

— Він вчинив помилку, од якої ввесь світ, від сходу до заходу, наповнився лихом.

— Яка ж то помилка? — спитав Хаджжадж.

— Він настановив управителем над мусульманами плюгавця, душогубця й богозневажника Хаджжаджа, — сказав бедуїн.

Хаджжадж нічого не відмовив. Нараз пролетів якийсь птах і подав голос. Бедуїн повернув лице до Хаджжаджа і сказав:

— Хто ти такий, чоловіче?

— Чому ти задаєш мені таке питання? — спитав Хаджжадж.

— Оцей птах сповістив мені, — відказав бедуїн, — що зближається якесь військо і ти — командувач його.

Отак вони розмовлялись, коли ж це над’їхали воїни Хаджжаджа і привіталися з ним. Як побачив їх бедуїн, то аж на виду змінився. Хаджжадж тоді звелів позбирати в степу верблюдів, а його самого взяв із собою.

Наступного дня вранці, як простелили скатертину й зійшлися люди, покликали й бедуїна. Він увійшов, приступив до Хаджжаджа й сказав:

— Нехай будуть над тобою мир і милість Божа і благословення його!

— Я не відповім тобі тим самим, як ти сказав мені вчора, — відмовив Хаджжадж. — І над тобою нехай будуть мир і милість Божа і благословення його.

А потому спитав:

— Їсти будеш?

— Їжа твоя, — відказав бедуїн, — коли даси дозвіл, то їстиму.

— Дозволяю, — сказав Хаджжадж.

Бедуїн сів до скатертини і промовив:

— Во ім’я Бога. Дай Боже, аби все, що станеться після їжі, було лишень добрим.

Хаджжадж засміявся і сказав присутнім:

— Чи ви знаєте, як обійшовся вчора зі мною цей чоловік?

— Нехай благословить тебе Аллах, о повелителю, — сказав бедуїн, — нехай сьогодні буде таємницею те, що трапилося між нами вчора.

— Добре ж, — сказав Хаджжадж, — тільки вибирай одне з двох: або ти зостанешся при мені і я зроблю тебе своїм наближеним, або ж я відішлю тебе до Абдальмаліка і розкажу йому все, що ти говорив про нього.

— Є ще третій спосіб, окрім тих двох, про які ти споминув, — сказав бедуїн.

— Який же то? — спитав Хаджжадж.

— А такий, що ти відпустиш мене, я щасливо повернуся додому, і ні ти мене більше не бачитимеш, ані я тебе.

Хаджжадж засміявся і звелів видати йому тисячу диргемів та із тим пустив його назад до свого племені.

Славний муж, що красномовством

У годину лиха й скрути

Чаром слова зміг тирана

Від насильства відвернути*.

* * *

Одного юнака схопили на крадійстві. Халіф звелів відрубати юнакові руку, щоб він більше не простягав її до майна мусульманів. Юнак заплакав і сказав:

— О халіфе!

Руки дві, володарю, дав мені Бог,

Він хоче, щоб я залишився при двох.

Халіф повелів:

— Відрубайте йому руку, бо це — одна із заповідей Всевишнього. Не можна мусульманам зволікати у виконанні цієї заповіді.

Тоді приступила до халіфа матір юнака і сказала:

— О халіфе, це мій син! Я проживляюсь його ремеслом. Якщо ти відрубаєш йому руку, я зостанусь без шматка насущного.

Зміст

Абдаррахман Джамі та його «Весняний сад». Роман Гамада 3

«В переказах про Пророка і легендах про нього сказано…» 15

«Якось уранці мобед мобедан їхав своїм конем…» 15

«Якось, чи то в день навруза, чи в день мігрджана…» 17

«Одного разу на полюванні Хаджжадж…» 18

«Одного юнака схопили на крадійстві…» 21

«До Хаджжаджа привели одну жінку із племені…» 23

«В Іскандера спитали: «Яким чином ти досягнув…» 24

«Щедрість — це дарування без міркувань…» 24

«Одного разу вночі в каїрській соборній мечеті…» 25

«Оповідають, що його величність посланець божий…» 26

«Якось Асмаї сидів за накритим столом…» 27

«Якось халіф заходився снідати…» 30

«Сказали Баглюлеві: «Полічи усіх безумців…» 31

«Якийсь учений писав своєму щирому приятелеві…» 32

«Один п’яничка вийшов із хати…» 32

«Багдадський суддя подався пішки до п’ятницької мечеті…» 33

«Один ткач залишив у мудреця одну річ на сховок…» 35

«Якийсь сліпий темної ночі простував дорогою…» 36

«Амр син Лейса уздрів, що один із його воїнів…» 36

«Один із нащадків Алі прикликав до себе в Багдаді…» 38

«Один учений, з виду гидкий та тілом бридкий…» 39

«Джагиз оповідає: «Ізроду-віку не почувався я…» 41

«Якийсь добродій зустрів чоловіка з мерзенним обличчям…» 41

«Прийшов один чоловік одворотного виду…» 42

«Якийсь добродій із величезним носярою…» 42

«Якись-то дотепник угледів чоловіка…» 43

«Моавія та Акиль, син Абу-Таліба…» 43

«Один із нащадків Алі, ворогуючи з певним чоловіком…» 44

«Один самозванець, прикидаючись нащадком Алі…» 45

«Халіф трапезував якось з арабом-кочовиком…» 47

«Сиділи кілька чоловік та подейкували…» 48

«Прийшов Баглюль до Гаруна ар-Рашида…» 48

«За владарювання одного падишаха-гнобителя…» 49

«Спитали в турчина-харцизяки: «Що тобі любіше…» 50

«Якось захожий старець…» 50

«В одного вчителя тяжко занедужав син…» 51

«Синові одного вчителя сказали: «Ну й дурень…» 51

«В одного вчителя спитали: Хто із вас…» 53

«Один недужий чоловік лежав уже був…» 53

«Якийсь чоловік прийшов до одного добродія…» 54

«Спитали в одного горбаня: «Чого більше ти бажаєш…» 55

«Один добродій клав поклони…» 55

«Один чоловік прийшов до судді…» 56

«Один араб-степовик загубив верблюда…» 57

«Загубивши свого верблюда, бедуїн…» 57

«Якогось лікаря запримітили…» 59

«Один мудрець прорік: недолугий лікар…» 60

«Якось весняної пори в гурті друзів милих…» 60

«Поспитали в одного хлопчини: «Ти хочеш…» 61

«Один добродій перед якимось поетом…» 61

«Двоє віршувальників зійшлися якось…» 62

«Один поет Сагібові, синові Аббада…» 63

Фараздак державцеві Басри, що на ймення Халід…» 63

«Якийсь поет проказував перед ученим…» 65

«Один віршувальник прийшов до лікаря…» 66

«Проповідник із казальниці читав свої вірші…» 67

«Лисиця клялася у вірності вовкові…» 68

«Скорпіон, у жалі якого була погибельна отрута…» 68

«Миша багато років проживала в крамниці бакалійника…» 69

«Лисиця стояла на дорозі й уважно роздивлялася…» 71

«Лисицю спитали: «Чи могла б ти…» 72

«Верблюд пасся в степу…» 73

«Собака, який давно вже нічого не їв…» 73

«У рака спитали: «Чому ти зробився такий…» 74

«Жаба втратила свого друга…» 75

«Спитали в голубки: «Чому ти виводиш…» 77

«Горобець покинув свій дім…» 78

«Спитали в собаки: «Яка така причина…» 78

«Лисеня сказало своїй матері: «Навчи мене…» 79

«Шершень схопив бджолу…» 80

«Бачили мурашка, який на превелику силу…» 80

«Верблюд пасся в степу…» 81

«Овечка стрибала через струмок…» 81

«Бик був вожаком свого стада…» 83

«Верблюд і віслюк ішли разом…» 83

«Павич і ворон зустрілися в саду…» 84

«Лисиця потрапила шакалові в лапи 85

«Шакал схопив півня на світанку…» 87

Примітки та коментарі 88