Nasreddin_23_06

ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ МУЛЛИ НАСРЕДДІНА

В українській історичній думі гуляє Килиїмським полем козак Ганджа Андибер.

На козаку, бідному нетязі,

три сіром’язі,

опанча рогозовая,

поясина хмеловая.

На козаку, бідному нетязі, сап’янці,

видно п’яти й пальці,

де ступить — босої ноги слід пише…

У такому-то перевдязі увіходить він до корчми у Черкасах, де з його виду насміхаються три дуки-срібляники та велять шинкарці Насті принести йому прокислого пива. Та посилає наймичку, проте наймичка не вточила пива з «дев’ятої бочки», а з десятої, найкращої. Не хотячи більше зносити глузувань, він виймає черес із золотими червінцями і встеляє ними стіл. Зараз і дуки-срібляники, і Настя запрошують його «призволятися», на це козак вихиляється із вікна і гукає своїх товаришів, що сиділи у сховку; тії приносять дорогі шати, сап’янові чоботи і козацький шлик. Ось тут і виходить на яв, що він — ніякий не нетяга, а козацький гетьман Хвесько Ганджа Андибер. Відмовляючись від почастунків, він не їсть, не п’є, тільки виливає усе на свої шати, при тім приказуючи:

Ей, шати мої, пийте-гуляйте!

Не мене шанують,

Бо вас поважають.

Як я вас на собі не мав,

То й честі од дуків-срібляників не мав.

В аналогічній ситуації Ходжа Насреддін, прийшовши, щоправда, у багатий дім на гостину, спершу сидить ніким не помічений у самому кінці лави, бо вбраний був, бачте, у латану сімряжку-халат. Та коли повернувся в той дім у коштовному каптані, його одразу ж садовлять на достойне місце й припрошують пригощатися. Проте не став куштувати Ходжа ні плову, ні халви, а заходився лишень тицяти рукавом у наїдки.

Турецький Ходжа Насреддін належить ХІІІ ст., отже, жив він у монгольську епоху, захопивши занепад династії Сельджукідів Руму, хоча усна традиція переносить його у XIV вік, себто епоху Тамерлана. Ходжа Насреддін — особа уже напівлегендарна: народився він в околицях Анкари і там діяв як духівник і наставник, а помер у місті Акшегір (по-нашому як би Білгород) 683 року гіджри (за мусульманським календарем), що відповідає нашому 1285 рокові. Особа напівлегендарна у тому сенсі, що анекдоти про Ходжу Насреддіна уперше були записані у XVI ст. і в так званий «насреддінівський» цикл увійшли анекдоти цілком різні — від анекдотів літературних аж до народних та історичних, де від справжнього Ходжі Насреддіна з гоном часу зосталось доволі-таки небагато. Ходжа Насреддін — це узагальнений образ. Анекдоти «насреддінівського» циклу ми зустрічаємо вже в такій древній збірці, як «Книга захоплюючих оповідей» ассирійського письменника Абу-ль-Фараджа Бар-Ебрея (1226–1286). Завдячуючи усній традиції анекдоти й короткі оповідання із «Ресале-йе дильгушай» («Трактат на розвагу серця»), що належать перу знаменитого перського сатирика Убейда Закані (XIV ст.), набули насреддінівського виду й доповнили й без того суперечливий образ Ходжі: то він недолугий чолов’яга, що не знає, де у нього по праву, а де по ліву руку, то тонкий пересмішник. Це було свого часу зауважено і акад. В. А. Гордлевським, який писав: «На тип ходжі справили вплив і літературні твори, наприклад, анекдоти перського поета XIV ст. Убейда Закані. Анекдоти ці видавались у Стамбулі, і можливо, що вони опісля — отже, порівняно вже недавно — приліпились до ходжі Насреддіна».

Зустрічаються подібні анекдоти і в перського поета Джалаледдіна Румі (1207-1273) у його поемі «Масневі-йе маневі» («Поема з прихованим змістом»). Так, Румі оповідає про хлопчика, який ішов за батьковою труною і плакав:

— О батьку, вже несуть тебе туди,

Де в землю закопають назавжди.

Несуть тебе в тісний, похмурий дім —

Ні килимка, ані рогожі в нім.

Між днем і ніччю стерлася межа,

Ні каганця вночі, ні вдень коржа.

Ні даху, ані стелі, ні дверей,

Ні промінця, ні чаші для гостей.

Почувши хлопцеве голосіння,

Джуга промовив батькові при тім:

— Клянуся, що несуть його в наш дім!

У Закані, правда, край дороги, коли проносили небіжчика, стояли дервіш із сином, і ці персонажі, разом із Джугою, дають змогу відносити згадані анекдоти до часів якнайдавніших.

Насреддін при ближчому розгляді у добрій половині (де вже він не-історичний) виказує свою безумовну арабськість, і ми це бачимо, ознайомившись із арабськими анекдотами про Джугу, згадки про якого наводяться вже у «Фіхрісті» («Каталозі») бібліографа ан-Недіма Багдадського (Х ст.). «Анекдоти, зібрані довкола імені Джуги, — пише В. А. Гордлевський, — прийшли до турків; турки впізнали тут знайомі риси, — так збагатився образ ходжі Насреддіна. Між ходжею Насреддіном і Джугою знайшлось на якомусь етапі формування типу щось загальне…» Хорошим прикладом на підтвердження тези формування спільного типу буде подати до «Ковдри мулли Насреддіна» історію із Абу Бекром, який, поряд із Омаром та Османом, став об’єктом безпощадних глузувань шиїтів. «Абу Бекр Благочестивий часто вештався ночами, шукаючи, де що погано лежить. Та як ревно старався він, йому нічого не попалось у руки. Тоді узяв поцупив з досади свою чалму і сховав собі під пахвою.

Ото як прийшов додому, жінка його і питає:

— Ну, то що ти приніс цього разу?

— Ось чалму свою я приніс, — каже. — Та помовчала б ти! — зацитькав він жінку, бачачи, що розсердилась вона дуже. — Не до тями тобі, навіщо я так вчинив? Дуже вже не хотілось мені упіймати облизня».

І ще одне цікаве спостереження: вдаючись до тематичної класифікації і групуючи анекдоти за розділами, «Насреддінові скупощі» доведеться так чи інакше співвідносити з «Кітаб аль-бухаля» («Книгою про скупих») арабського письменника аль-Джахиза та тому подібними збірниками. («Один скнара мовив своєму служникові: — Принеси їжу та замкни двері, щоб лиха кого не принесла! А то доведеться іще ділитись. — А чи не закрити спершу двері, — сказав меткий служник, — а вже потому принести їжу? — Їй-богу, ти мудріший од мене, — вигукнув скнара, — бо дієш завбачливіше!»). Арабська частина «Рісале-йе дильгушай», практично вся компілятивного характеру, також дає багато матеріалу на відповідь, у якому зв’язку стоїть Насреддін і арабська література. («Абу-ль-Харісу поспитали: — Чи може народитись дитина од восьмидесятилітнього діда? — Авжеж, що може, — сказав Абу-ль-Харіса, — надто коли в нього є двадцятилітній сусіда»).

Помандрувавши далі на схід і здобувши собі там не меншу популярність (у Ірані він зробився Муллою Насреддіном), Насреддін міцно вкоренився і на Балканах, не минув він і України. Тут чи не першим звернув на це увагу М. Драгоманов на сторінках «Киевской старины» (1886, т. 14, № 2-3) у статті «Турецкие анекдоты в украинской народной словесности», подавши до уваги чимало прикладів побутування перелицьованого Ходжі. Якщо у Закані роль недотепи відводилась казвінцеві — мешканцеві іранського міста Казвін («Один казвінець впав у глибоку яму…»), який згодом зробився знову-таки муллою Насреддіном, то в українському фольклорі роль Насреддіна пропонувалась уже циганові, і, як слушно зауважив М. Драгоманов, український оповідач у деяких випадках не до кінця розумів самого гумору, бо при передачі могли випадати окремі деталі, і що важливо: «з самого початку український оповідач відчував іще, що жарт належить чужинцеві».

Ось відкіля узявся у Степана Руданського хитрий циган (завважимо принагідно, що український письменник проживав довший час не де, як у Ялті, в Криму). Ті ж анекдоти, що й у «Ресале-йе дильгушай» перського сатирика, ми уже сприймаємо у Руданського як свої, такі давні й добре знайомі — це й «Циган в огірках», і «Жалібний дяк» та ще багато інших. Долучився до «насреддіани», сам того не гадаючи, й Франко-фольклорист, записавши у Жовківському повіті казку «Піп на казанні», яка буквально повторює «Проповідь мулли», і ми бачимо, що це звичайна сліпа копія, хіба що там проповідником виступає мулла, а у нас — сільський піп.

«А то раз якийсь піп дуже не любив казання говорити. То одної неділі виходить на казальницю, та й каже:

— Мої милі парафіяни, а знаєте, о чім я вам нині буду казання казати?

— Ні, не знаємо, — кажуть люди.

— Га, коли ви не знаєте, то й я не знаю, — каже піп та й зліз із казальниці.

На другу неділю знов піп на казальницю.

— Милі мої парафіяни, а знаєте, о чім я вам нині буду казати казання?

— Знаємо, — кажуть люди.

— Ну коли знаєте, то нема вам що й казати. Рцем всі от всея душі!..

Приходиться на третю неділю, вже собі люди міркують, як би то його зайти? Змовилися собі… Вилазить піп на казальницю.

— Мої милі парафіяни, а знаєте, о чім я вам нині буду казати казання?

То єдна половина людей у церкві каже: «Знаємо», а друга каже: «Не знаємо».

— Так? — каже піп. — Ну, то добре. Най ті, що знають, та скажуть тим, що не знають. Благоденствіє господнє на всіх вас!

Та й уже було по казанню».

Та недарма ми так довго говорили про Ходжу Насреддіна, коли б не іще одна така собі українська народна казка «Селянин та крамар», яка при ближчому розгляді впевнено вказує на східний прототип, а саме на Насреддіна. Зайшовши якось у крамницю, селянин попрохав дати йому одну банку з цукерками, понюхав її, тоді казав подати йому іншу. Понюхав і ту, і ще одну, і вже замірявся було іти геть. «Куди ж ти, — здивувався крамар, — а гроші платити хто буде?» Вернувся селянин, дістав гроші, постукав ними по столі та й сховав назад у кишеню. «Я, — каже, — понюхав, ти послухав, ото ми й квити з тобою». І тут ми бачимо, що муллу Насреддіна не лише перевдягнуто в українські шаровари, а й відбулась певна трансформація самого анекдоту-оповідання: звичайний жарт переведено у площину соціально-побутову, де доволі виразно проступає бажання оповідача при змалюванні образу селянина та крамаря подати розповідь у так званому становому ключі.

Як було завважено, з бігом часу образ Насреддіна мінявся, набуваючи суперечливого характеру, заодно, в окремих випадках, відбувались втрати у змісті, де первісний жарт затирався й ставав не зовсім зрозумілим — уже не було тієї «солі» і гостроти. Поза історичним контекстом «втрачався чи спотворювався справжній сенс ситуації: власне, ці акценти нерідко зникають при передачі, записі чи перекладі анекдотів», — цілком слушно каже М. С. Харитонов. І справді, збагнути глибинний, багато в чому втрачений сенс багатьох сюжетів допомагають як типологічні, так і генетичні зіставлення. Так, щоб зрозуміти «сіль» турецького анекдоту «Ходжа погамовує гордощі Тамерлана», дослідник змушений був вдатись до глибших розшуків, знаходячи відповіді у «Житії протопопа Аввакума». «Коли гонителі нападаються на Аввакума з лайкою й бійкою, він прибирає «дурацьку» позу (валиться на бік) і у відповідь на насміхання відказує: «Ми уродці Христа ради; ви славні, ми ж безчесні; ви сильні, ми ж немічні». Дослідники ідуть іще далі у «реставрації» оригінальності анекдотів, наводячи приклади й жарти, приписувані давньогрецьким філософам-кінікам, зокрема Діогену Сінопському (бл. 412-323 рр. до н.е.), зокрема й такі, що зустрічаються в мулли Насреддіна: «Якось-то хтось зачепив його колодою, а потім вигукнув: «Стережись!» — він ударив його палицею і вигукнув: «Стережись!» Оці втрати чи спотворення в сюжеті «спонукували» пізніших оповідачів чи компіляторів привносити свої тлумачення, додаючи «реалістичніші» подробиці, щоб пояснити дії героя. У турецькому анекдоті «Надто гаряче» Насреддін укриває гостя драбиною, а потім поливає його водою. «Проте оповідач вважає за необхідне психологічно виправдати Насреддіна: гість приходить до Ходжі без запрошення, «не знаючи, що з його хати навіть миші давно втекли з голоду» (М.С. Харитонов).

Цих «неясностей», зрозуміло, не позбавлені й анекдоти про іранського муллу Насреддіна; хоча вони не далеко відбігли від найближчого, турецького прототипу, однак для кращого їх «прочитання» доводиться звертатись до турецького ходжі. Коли одного разу мулла прийшов у місто («Благодайне місто»), у ньому саме було велике свято. Здивувався мулла, адже у його місті люди мруть з голоду. «У нас також багато людей ходять голодними, — відказали йому. — Це ти випадково потрапив до нас під час свята.» — «То чого ж ви щодня не влаштовуєте свято?» — запитав у своєму стилі, «приставляючись», мулла. Набагато чіткіша й зрозуміліша експозиція в турецькому анекдоті: «Якось-то під час неврожаю ходжа потрапив у село. Дивиться — народ їсть і п’є на всі заставки…». Куди «історичніший» анекдот «Справжній мудрець» в турецькому варіанті, присвячений висміюванню псевдовчених та схоластів. У «Природній різниці» дітлахи питають причину несправедливого розділу, відповідь мулли виглядає занадто млявою, без попередньої мотивації, — немає гостроти і соціальної викривальності отого питомого, справжнього ходжі Насреддіна. Запитання «А якого ви хочете розділу — божеського чи людського?» практично одразу налаштовує на «божеську дільбу». В кришталево чистих душах дітей сяйнула гадка: «А що, попрохаємо поділити по-божеському!», і тут ходжа подав їм урок житейської мудрості, резюмувавши: «…хто не знає шляху правильного користування, — знедолений. Ось тим-то при дільбі по-божеськи і стається різниця».

Взагалі, ведучи мову про «історичного» ходжу в перських анекдотах, як вірно завважив М.-Н. Османов, в перських анекдотах немає спроби пов’язати Насреддіна з якою-небудь історичною особою: персонаж, що протистоїть йому, називається просто «правитель» або ж «емір».

Вчені досі не прийшли до однозначного висновку, чи окремі анекдоти із «насреддінівського» циклу примандрували на Захід, чи навпаки — із Заходу потрапили на Схід. Йдеться передусім про одноногого гусака — сюжет, відомий європейському читачеві із «Декамерона» Боккаччо (день VI, новела IV). Не менш цікаво порівняти перський анекдот «Жінчина хитрість» і новелу із Декамерона про гулящу жінку (день VII, новела IV) — порівняння, яке вже стало хрестоматійним: «Тофано замикається вночі од жінки дома і не впускає її, як та не просила; тоді вона каже, що втопиться, і кидає в колодязь камінь; чоловік вибігає надвір, а вона замикається сама в домі, не впускає його і ганьбить перед сусідами». Цілком справедливе зауваження В. А. Гордлевського, який називає турецький анекдот прикладом повернення на Схід сюжету з «Декамерона»: «В умовах старого Сходу така ситуація була б неможлива».

Свого часу Й.-В. Ґете, автор знаменитого «Західно-Східного дивану», ознайомившись із анекдотами про Ходжу Насреддіна у перекладі фон Діца, писав: «…[фон Діц] прислав мені кілька анекдотів про нього у своєму перекладі. Із них вкотре випливає, що чимало грайливих байок, які мешканець Заходу переказує на свій лад, беруть початок на Сході, але тільки, переінакшуючись, втрачають свої справжні барви, свій істинний, своєрідний тон».

Окремі анекдоти про Муллу Насреддіна уперше були надруковані в журналі «Всесвіт», 2006, № 7-8.

Роман ГАМАДА

ПРОПОВІДЬ МУЛЛИ

Одного дня мулла, піднявшись на казальницю, почав такими словами:

— О люди, чи ж відаєте ви, що казатиму вам нині?

— Ні, ми того не свідомі,— відповіли молільники.

Розсердився мулла, зійшов униз із казальниці та й говорить:

— Ба, раз ви такі на розум убогі, то нічого я вам нині і не казатиму.

Сказав отак та й пішов собі відтіля.

А другого дня, як знову піднявся на казальницю, став питати у них те саме, що питав учора. Порадившись проміж себе, люди відповіли йому:

— Авжеж, знаємо, що ти хочеш сказати.

От мулла й мовить їм:

— Коли ж вам усім відомо, яку то я проповідь казатиму нині, то нічого мені тут і розводитись.

Та й зійшов із казальниці додолу і подався з мечеті, полишивши молільників вкрай здивованими. Як пішов ото мулла, люди і врадили між собою, що коли мулла повторить оте своє хитре питання, одні нехай казатимуть, що уже знають, мовляв, його речі, а другі казатимуть, що, мовляв, не знають, і отаким-ото чином мулла хоч-не-хоч, а виголосить своє казання.

Ото третього дня мулла знову піднявсь на казальницю й повторив те саме питання. Одні люди казали йому на одвіт: «Та ні ж бо, мулло, сном-духом не відаємо!», а інші прохали, аби він нарешті над ними зглянувся.

Тож змилосердився мулла та й каже:

— Добре, любі мої. Отеперечки тії, що знають, нехай розкажуть тим, що не знають,— та й пішов собі, лишивши молільників отетерілими з подиву.

ГОЛОС МУЛЛИ

Якогось дня мулла став співати у лазні. Дуже вже вподобався йому свій голос.

— Шкода, що люди не чують, як я співаю, — який голос хороший у мене.

Та так собі думавши, вийшов із лазні, піднявсь на мінарет і заходився співати, до молитви закликати, а пора, як на те, була пізня.

Якийсь перехожий, не змігши слухати його противного голосу, гукнув йому:

— Чи тебе хто силує, мулло, що ти непутнім голосом людям досаждаєш?

А мулла й сам чує, що не туди завів, то й відказав перехожому:

— Ех, коли б тут з Божої ласки була лазня, я б показав вам, який у мене голос!

НЕЗВИЧНЕ МІРКУВАННЯ

Раз якось виголошував мулла у мечетьці проповідь, і під час тої проповіді об’явив він молільникам:

— О люди, віддавайте ж дяку Богові, що не сотворив він верблюдів із пір’ям, а то коли б верблюди могли літати, сів би який знічев’я на хату правовірного, стеля зараз би й обвалилась на голову того небоги.

ПЕРЕКОНЛИВИЙ ДОКАЗ

Одного дня мулла казав прибульцям під час проповіді:

— Знайте ж, що у вашому і нашому місті одне повітря.

— Як же ви дійшли такої думки, пане добродію?— зчудувалися прихожани.

Відповів їм мулла:

— Коли ж і сонце, й місяць, і зірки, що ви бачите навіч у себе вдома, зарівно й тут є, оце й править доказом одного повітря.

НАМАРНЕ ЖАДАННЯ

Муллі якоїсь нічки привиділось уві сні, буцім хтось випрохував у одного чоловіка дев’ять золотих монет, проте він чогось-то роздумався та забажав, аби замісто тих дев’яти круглячків дали йому цілий десяток.

Саме під ту пору мулла й прокинувся зі сну, роззирнеться — немає грошей. Заплющив він знову очі, а тоді й простягає свою руку:

— Це не яка біда! — вигукнув. — Згода, візьму я тих дев’ять золотих!

ДУЖИЙ ВІТЕР

Мулла втеребився якось у чужий баштан; що тільки сили було в його зривав кавуни та дині і вкидав собі в мішок. Аж де не візьметься баштанник. Уздрівши муллу, що орудував з його кавунами, як підскочить до нього з палицею та ну на нього кричати:

— Що ти на бакші моїй ото робиш?

А мулла й каже йому:

— Та я саме проходив повз баштан, коли здійнявся такий дужий вітер, що підняв мене та й укинув сюди проти моєї волі.

— Тоді хто ж кавуни позривав? — і питає баштанник.

— Усе той же вітер і винен,— одповів йому мулла,— він мене так жбурляв навсібіч, що я, боячись за свою душу, державсь за огудиння, ото й порвав його трохи.

— Отже, слід гадати, усе, що ти тут кажеш-говориш, чистісінька правда? Але хто ж городини тобі у мішок понавкидував?

— Дивина та й годі! — вигукнув мулла.— Уже биту годину я над цією справою міркую, а здумати не можу — хто б таке міг мені встругнути?

ТОРГІВЛЯ МУЛЛИ

А ото було якось, накупивши курячих яєць, на диргем дев’ять штук, продавав він тії яйця в іншому кінці міста — по диргему1 за десяток.

— Що це за торгівля така у тебе? — дивувались люди. — Адже ти продаєш собі в ущербок!

— Хай там як, — одмовляв мулла, — а усяка торгівля добра — чи із зиском вона буде, чи не дуже, важніше те, аби люди бачили, що я не сиджу без діла.

хАЛВА

Колись-то в чужому місті проходив мулла побіля крамниці, де торгували халвою, й страшенно йому закортіло скуштувати тієї халви. А в кишені його, як на лихо, не було й залізного шага. То він, недовго думавши, увійшов у крамницю та й ну тую халву наминати. Казав йому крамар заплатити, а мулла не думав і слухати. Схопивши тоді доброго дрючка, крамар давай лупцювати його куди попадя, та де там — мулла іще дужче налягав на солодощі, та все примовляв, сміючися:

— Оце чудасія! Яке ж місто хороше, а що за люди в ньому гостинні — дрючком халву їсти принукують.

ПРИБУТОК В ОДИН ГРІШ

Якогось вечора мулла сидів на березі річки. Аж тут прийшло на берег десятеро подорожніх, і умовилися вони з муллою, що він перенесе їх через річку за десять грошей — по одному з кожного. Дев’ятеро чоловік він переправив щасливо на другий берег, а коли вже ніс десятого, то, будучи змученим, упустив його, і того понесла ріка.

Товариші нещасного стали кричати:

— Що це за робота твоя така?

— Авжеж, недобре я вчинив,— відмовляв мулла,— то ви мені дайте дев’ять грошей за тих, що я переправив, а той один гріш нехай буде вам у прибуток.

СТАРІ МІСЯЦІ

Поспитали в мулли:

— Коли сходить на небі місяць-молодик, куди діваються старі місяці?

— Старі місяці кришаться на дрібні шматочки, а вже потім з них зірки робляться, — відповів мулла.

ЯК МУЛЛА ПРОДАВАВ ДРАБИНУ

Одного дня, узявши на плече драбину, мулла приставив її до чужого мура, що сад оточував, переліз по ній у сад, а потім, перетягши за собою й драбину, заходився зривати плоди. Саме під ту пору нагодився сторож.

— Чоловіче добрий, а що ти тут робиш, у моєму саду?— спитався він.

— Чи ти не бачиш?— прибрав поважного виду мулла,— драбину свою продаю.

— Та хіба це місце, щоб драбину продавати?— здивувався той.

— Ну й дурень же з тебе,— відмовив йому мулла, — чи ти не знаєш, що драбину продають де кому заманеться?

БАТЬКО СИНА МУЛЛИ

Якось-то мулла, одягнувшись у чорне вбрання, проходив базаром.

— Мулло,— спитали у нього,— яке лихо трапилося, що ти у чорнеє вбрався?

— Батько мого сина помер,— відказав мулла.

СКАЖЕНЕ ДЖЕРЕЛО

Одного спекотного дня, що бувають улітку, мулла йшов безводним степом. Аж тут йому страх як схотілося пити. Нагледівши муроване джерело, він подався до нього, та коли підійшов ближче, воно виявилось заткане дерев’яним чопком. Мулла витяг того чопка, а вода із джерела як ударить — облила його з ніг до голови, й одежу йому всю намочила. Розсердивсь мулла, та до джерела:

— Ото вже недарма тебе чопком заткали, ти, я бачу, і вправду скажене.

ЖАРТ

Однієї днини мулла подався в гори назбирати собі хмизу, та й прихопив із собою в дорогу кілька диньок. Коли упосеред шляху розламав одну диню, скуштував її, а вона ж зовсім без смаку. Пожбурив її мула з досади в дорожню пилюку та ще й помочився на неї, а тоді розламує другу. Коли й та динька виявилась несмачна, роздосадуваний мулла і тую викинув геть. Отож пробує третю, та ж і вона недобра на смак. Кинув її мулла на дорогу та й, розтоптавши ногами, пішов у гори. Аж тут йому стала допікати спрага; повернувся сердешний мулла назад, підняв тії дині з пилюки й каже:

— Здається мені, що ні сциклини, ні пилюка не попали на мої диньки.

Та й ум’яв їх, здоров був, одну за другою.

ЩО ДІЄТЬСЯ НА ТОМУ СВІТІ?

Одного вечора мулла проходив побіля кладовища, перечепивсь ногою за якийсь надгробок та й упав, вимастившись із голови до ніг у грязюку. А тоді й прийшло йому на гадку: «Ото я тут лежатиму, і прийдуть допитувати мене ангели смерті Накір і Мункір1, узявши мене за мертвого, то я їх добре й роздивлюся». Аж тут почулось тупотіння лошаків, а муллі здалося, що то вже зближаються Накір із Мункіром. Злякався мулла, та як схопиться на рівні та за гробівець ховатись. А то були лошаки, що везли у мішках горщики. Схарапудились вони од несподіванки, поскидали тії мішки на землю, горщики й побились на череп’я. Тут наспіли торговці, побачили таку шкоду, розсердились дуже, тоді й питають муллу:

— Що ти тут, до лиха, робиш?

— Я оце був помер,— відмовляв їм мулла,— і сьогодні вже бачитиму, що діється на тому світі.

Зачувши таку мову, торговці побрали палиці в руки та дали муллі доброго духопела. Увесь побитий, заюшений кров’ю, вернувся мулла додому. Як прийшов він ото у хату, жінка й питає його:

— Де ж тебе стільки часу носило?

— Я уже був, вважай, на тому світі,— відмовляв мулла.

— Гаразд, і що ж там діється?

— Коли не лякатимеш лошаків, то нічого й не діятиметься,— відказав мулла.

КОЛИ СУДНИЙ ДЕНЬ БЛИЗЬКО

У мулли був гладкий баранчик; нагледіли його гольтіпаки, що промишляли в отому місті, зійшлися вони та й урадили проміж себе:

— Треба нам вигадати якісь хитрощі, отоді й із’їмо того баранчика мулли.

Отже ж прийшли вони гуртом до мулли та й кажуть йому:

— Уявіть-но собі, пане добродію, що коли завтра настане Судний день і Господь покличе вас до себе, то баранчик ваш дістанеться якомусь ледащові. Чи не краще буде, як підете сьогодні в сад та, заколовши його, запросите нас на гостину, то й проведемо, спасибі вам, цей день гарненько.

Приставши на їхню мову, подавсь мулла з ними в садок, де вони й закололи того баранчика, наготували собі печені та упорали його за милу душу. А як уже сонце підбилося вгору й узяло припікати, гольтіпаки пороздягались та полізли в ставок. Мулла тим часом уже став жалкувати, що заколов баранчика. По недовгій надумі позбирав він порозкидуваний одяг, розвів багаття та й попалив усе дощенту. Як вийшли з води тії гольтіпаки, здивувалися непомалу, а далі й питають:

— Чому ти отак-о вчинив, мулло?

— Уявіть-но собі,— відповів мулла, — що завтра настане Судний день, то на якого лиха вам будуть ті одежі?

НЕЗРОЗУМІЛА МОВА

Раз було так, що мандрував мулла Курдистаном1, і в якомусь-то місті запросив його до себе на обід один вельможа. Наготувавши всіляких вишуканих наїдків, влаштував той вельможа задля мулли пишну учту.

Мулла з сієї оказії вирядився у дороге вбрання, сів зі своїм служником за трапезу й став їсти ніби в два горла, а як уже добре наївся, вихопивсь од нього з переїду гучний вітер. Уже вертаючи додому, служник його й озветься:

— От так пак, пане добродію, і гарненько ви вчинили, при людях шановитих гучно відвійнувши!

— Ну й дурень же ти! — відказав йому на теє мулла. — Ті люди були курди, й тим-то наша мова їм невтямки — яким ото чином вони можуть зрозуміти мене, коли ж я відвійнув не по-їхньому?

НАРОДЖЕННЯ КАЗАНА

Мулла позичив у свого сусіда казана. А другого дня він віддав йому того казана, поклавши усередину меншенький казанчик.

— Звідкіля тут взявся іще казанчик? — здивувався сусід.

— Ваш казан був вагітним, а учора ввечері він народив іще одного, — сказав йому мулла.

Задоволений сусід узяв ті два казани та й пішов у хату. Кілька день перегодом мулла знову позичив той самий казан. Минув якийсь час, а він і не віддає сусідові казана. Тоді сусід прийшов до мулли додому й став вимагати позичене.

— Нічого вам і корити мене, — відказував йому мулла. — Два дні тому ваш казан помер.

— Скільки живу, а й чути не чув, аби казани та помирали, — здивувався сусід.

— То ви повірили у народження казана, а у смерть його не вірите? Так знайте, що казани, які народжують, під час пологів, буває, і помирають.

ЗАПОВІТ МУЛЛИ

Мулла заповідав своїм друзям:

— Як помру, то поховайте мене у старій могилі.

Коли ж поспитали причину, мулла відказав їм:

— А причина та, що коли Накір і Мункір прийдуть мене допитувати, то, подумавши, що я давній мрець, не стануть питати мене про земні справи та підуть собі з облизнем.

ПРАДАВНІ КОРОВА Й ВІСЛЮК

Одного дня куток у хаті мулли візьми й западись. У стіні зробилась велика дірка, і крізь ту дірку стало видно сусідську стайню, що стояла опостінь хати мулли. Побачивши корів та віслюків, урадуваний мулла прибіг до жінки й сказав їй:

— Хороша новина, жінко: я знайшов стайню, а в ній сила корів та віслюків, що стоять там, либонь, іще з часів царя Гороха!

ПЕРЕСЕЛЕННЯ МУЛЛИ

Якось-то мулла спав у своїй хаті. У хату заліз злодій, позбирав нишком усе, що там було, завдав собі на плече та вийшов у двір. Мулла підвівсь, узяв постіль і подався услід за злодієм, аж прийшли вони до злодієвої хати. Побачивши муллу, злодій спитав:

— Чого тобі тут треба?

— Та нічого, — відмовляв мулла.— Ось тільки що я поміняв свою хату на твою з твоєю доплатою.

СХОЖІСТЬ

Прийшов до мулли один чоловік у гості. Мулла його гарно прийняв, усі дні заходжувався біля того чоловіка, а коли гість замірявся вже було йти, мулла спитав у його:

— Як же вас звати?

— А хіба ви не знали? — здивувався той чоловік.

— Ні, не знав.

— То чого ви мене так гарно приймали?

— Коли ж у вас чалма й каптан були схожі на мої, то я й уявив собі, що то я сам і є.

РЕВІННЯ ВІСЛЮКА

Одного дня прийшов до мулли сусіда й попрохав, аби той дав йому на якийсь час свого віслюка.

— Немає тут мого віслюка, — відказав мулла.

Коли ж то ні з того ні з сього віслюк у стайні як зареве.

— Що ви мені, пане-господарю, говорите: «Віслюка тут немає», — здивувався сусіда, — тоді хто ж ото реве у стайні?

— Хай тобі цур, чоловіче недовірливий та непоштивий! — одмовив із серцем мулла. — І треба ж — не словам добродія, що у сивий волос убився, віриш, а ревінню того віслюка запаршивленого!

МУЛЛА НА ГОСТИНІ

Раз мулла пішов на гостину, вбраний у просту собі одежу, тож ніхто з господарів не звернув на нього уваги, навіть місця годящого йому не вказали. Вийшов мулла відтіля потаймиру, а потім, вирядившись у пишне вбрання, вернувся назад. Отоді уже господар тої хати виявив до нього велику пошану та запропонував йому достойне місце. Коли накрили перед муллою скатертину, мулла заходився тицяти у наїдки своїм рукавом, та все казав тому рукаву пригощатися. Здивувалися гості непомалу, бачачи отаку прояву, а мулла й каже:

— Коли ж ви являєте велику шанобу лишень достойно убраним людям, то, виходить, і частування призначені для їхньої одежі.

З ІНШОГО БОКУ ДЕРЕВА

Якогось дня троє хлопчаків ішли були садом мулли. Побачивши муллу, вирішили вони устругнути хитру штуку — поцупити у нього капці. Підійшли ото до товстого дерева та й кажуть:

— Ніхто не здужає залізти на це дерево.

— Це зовсім не трудна річ, — озвався мулла.

— Одне діло сказати, а друге — зробити, — сказали хлопчаки.

Скинувши свої капці, мулла взяв їх у руку й подерся на дерево.

— А чого ти, мулло, береш із собою капці? — здивувались ті.

— Може бути таке, що я злазитиму з іншого боку.

БЛАГОДАЙНЕ МІСТО

Прийшовши в одне місто, мулла побачив, що всі городяни повбирані у нові одежі, наготували прерізних страв і потрав та дарують одне одному дарунки.

Зрадів мулла од такої прояви та й каже перехожому:

— І благодайне ж у вас місто, а люди які щедрі та щирі. Як шкода, що у моєму місті, на відміну од вашого, люди, буває, і мруть з голоду.

— Та й тут мруть з голоду, — відказав йому на те перехожий. — Випало у нас сьогодні свято, от люди гуляють та веселяться.

— То чого ж ви не зробите так, аби свято випадало у вас на щодень?! — вигукнув мулла.

ВІСЛЮКОВА ВІДПОВІДЬ

Якийсь добродій попрохав у мулли, щоб той поборгував йому віслюка.

— Підожди-но хвильку, — сказав мулла, — я піду й у самого віслюка спитаю. Як схоче він піти з тобою, тоді я й приведу його.

Подався мулла до стайні, а далі вернувся та й каже:

— «Ніяким світом не віддавай мене цьому мугиряці, — сказав мій віслюк, — бо лупцює він мене куди попадя та ще тебе, мій пане, на всі заставки лає». Тож і не віддам я тобі свого віслюка.

І ВІДМОВКИ ДОСИТЬ

Один чоловік попрохав у мулли поборгувати йому вірьовку. Подався мулла у хату, а коли вернувся, сказав:

— Звиняй, але зараз немає вільної вірьовки — зібраний рис на ній сушиться.

Зчудувався той чоловік.

— Як-таки можна, — спитав, — рис на вірьовці просушувати?

— Коли я не хочу поборгувати вірьовку, то й такої відмовки досить, — відказав йому мулла.

ДОНЬКА МУЛЛИ

Якогось дня мулла повів на базар продавати свою корову. Він тішив себе надією хутенько її спродати, проте годящий купець усе не траплявся.

От один приятель мулли, дізнавшись про його клопіт, подався із ним на базар та й ну вихваляти корову на всі заставки, і казав він при тім:

— Оця корова, коли хочете знати, тільна, і в животі у неї шестимісячне теля.

Якийсь покупець повірив тому, то й віддав за корову великі гроші. Страшенно зрадівши, що все так добре склалося, мулла поспішив додому, коли дивиться — у нього в хаті чужі жінки, а то вони прийшли сватати їхню доньку, а жінка мулли якраз її і вихваляє.

— Тривай-но лишень, жінко! — гукнув мулла з порога. — Підождала б мене краще, аж я прийду та розкажу свашкам тую похвальбу, що запам’ятав з базару, надто вже вона мені у пригоді стала — дякуючи їй нашу корову продав щасливо.

Здивувалася жінка та й пустила його у світлицю. От і став мулла перед свашками розводитись, доньку вихваляючи, а насамкінець і каже:

— А іще ж її чесноти такі, що вона вагітна і в животі у неї шестимісячне маля.

Зачувши таку мову, жінки зараз підвелися та подалися геть із хати: звісно, нога їхня у дім той більше не ступить.

КОВДРА МУЛЛИ НАСРЕДДІНА

Однієї нічки, у зимову пору, мулла собі спав, коли ж це почувся на вулиці якийсь галас. Укутавшись у свою ковдру, вийшов він на вулицю довідатись, що ж там таке воно діється. Аж прискочить до нього який розбишака та й, схопивши ковдру з мулли, накивав п’ятами.

Повернувся мулла у хату без ковдри, а жінка його й питає, через віщо там такий галас зчинився.

— Та нічого не трапилось, — одповів він, — уся колотнеча була через ковдру мулли.

ПОДАРУНОК МУЛЛИ

Раз якось мулла поклав кілька ранніх абрикосів, що йому принесли в дарунок, на полумисок та поніс міському управителеві. Впосеред дороги побачив він, що ті абрикоси порозкочувалися у полумиску, то й сказав їм:

— Як тихо не лежатимете, я вас із’їм.

Та, бачачи, що ті геть не вважають на його мову, узяв та й поїв їх, один абрикос тільки зостався. Узяв він того абрикоса й приніс управителеві, а той подякував та щедро нагородив муллу.

Другого дня, сильне прагнучи іще нагороди, мулла купив на базарі трохи огірків, узяв їх і поніс управителеві. Коли ж це дорогою стрівся йому його приятель.

— Огірки нести в дарунок — не добре, — сказав він муллі, — краще буде, як ти замісто огірків візьмеш аличі.

Отже мулла не став брати огірки, купив кошик аличі і подавсь до управителя. А управитель того дня був чогось-то в лихому гуморі. Він з досади велів служникам побити муллу тією аличею й прогнати в три вирви. Служники заходились кидати в муллу, і за кожним разом, як алича потрапляла йому в голову, мулла голосно дякував Богові.

— Чому ти дякуєш? — здивувався управитель.

— О шановний добродію,— відказав мулла,— я спершу хотів принести вам огірків, та мій приятель мене відмовив, порадивши взяти для гостинця аличі. Ото я тепер і дякую Богові, бо коли б мені замісто аличі кидали в голову огірками, на ній і місця живого не було б.

Управитель з його відповіді так став сміятись, аж на спину повалився. Він велів дати муллі достойний дарунок і казав йому більш не приносити гостинці.

ОЦЕ ЗАМІСТЬ ТОГО

Якось мулла був подорожував, і в одному місті завітав він у гості до управителя. Сидючи за скатертиною з наїдками, управитель раз чи двічі чхнув, і за кожним разом повертав голову в бік мулли.

— То ви оце поштиво чините? — дорікнув йому мулла.

— У нашому місті такий вчинок не вважається стидким, — відмовив управитель.

Мулла ту ж мить відвійнув що є сили. Розгнівавшись, управитель сказав:

— Який же ви мугир — при хлібі такі грубощі собі дозволяєте.

— А у нашому місті такий вчинок не вважається стидким,— відказав йому мулла.

ВЕРХОВА ЇЗДА НАВПАКИ

Якогось дня мулла зі своїми учнями прямував до мечеті. Він їхав спереду верхи на віслюкові, а учні йшли за ним услід піхотою. Не вспів віслюк і кількох ступнів ступити, як мулла зліз з віслюка і сів на нього задом наперед.

— Задля чого ви отак-о вчинили? — спитали його.

— Коли я сидів лицем на дорогу, то був повернутий до вас спиною, а коли б казав вам іти поперед мене, то були б ви до мене спинами. Я ж так сів, що ми з вами теперечки лице до лиця.

ЯК МУЛЛА ПОМЕР

Раз якось мулла спитав у своєї жінки:

— Коли хтось, бува, помре, то звідки можна знати, що він упокоївся?

— Признака смерті така, що у мерлеця холонуть руки й ноги, — сказала жінка.

Кількома днями згодом мулла подався в ліс назбирати хмизу. А що пора надворі була холодна, то руки й ноги в мулли заціпеніли. Тоді ж, пригадавши жінчині слова, уявив він собі, що вже помирає. Упав зараз на землю й простягся — достоту як ото мерлеці лежать. Коли де не візьмись вовча зграя; розірвали вовки його віслюка на шматки і заходились жерти.

Підвівшись тихцем, мулла сказав:

— Ех, коли б я не був мертвий, показав би я вам, як віслюка людського їсти.

ВІСЛЮЧИЙ ХВІСТ

Було так, що мулла повів свого віслюка на базар продавати, проте впосеред дороги віслюк застряг у багнюці й геть вимастив грязюкою хвоста. «Віслюка з таким брудним хвостом чи хто й купить», — помислив собі мулла. Та, недовго думавши, відірвав йому хвоста й укинув у торбу. Якийсь покупець, щойно побачивши віслюка без хвоста, сказав:

— Що за користь від безхвостого осла?

— Ви за хвоста не турбуйтесь, — поквапом відказав мулла, — він у мене в торбі.

КАЗАНКА НЕ ПОЦУПИТЬ

Мулла скількись-то разів купляв серце й печінку і давав жінці, аби та щось зготувала. Проте жінка, зготувавши страву, сама все і з’їдала.

Одного дня муллі ввірвався терпець, і він спитав у жінки:

— Де серце й печінка, що я купив був, що стало з ними?

— Оте все кішка поцупила, — відмовляла жінка.

Мулла зараз же узяв казанок, поклав його у шафу, що стояла в кухні, і закрив її на замок.

— Навіщо ти кладеш казанок у шафу та ще й на замок закриваєш? — хтось спитав у мулли.

— Кішка, що поцупила печінку й серце за два шаги, чи не крастиме вона казанка, що вартує усіх сто шагів? — відказав мулла.

ПРОГУЛЯНКА МЕРЛЕЦІВ

Якогось дня мулла подався був на прогулянку за місто. Коли проходив повз кладовище, почув нараз, що до нього зближаються вершники. Злякавшись їх, він роздягся й укинув свою одежу в якийсь гробівець. Над’їхали вершники, побачили його таким та й стали питати:

— Для чого ти отак-о ходиш?

— А я мерлець, що вийшов прогулятись, — відказав їм мулла.

ПРОДІРЯВЛЕНИЙ ХАЛАТ

Однієї ночі в дверях дому побачивши чиюсь тінь, мулла зміркував собі, що то злодій.

— Принеси-но мені лука й стрілу, — звелів він жінці, — а то злодій покраде нам щось.

Принесла йому жінка стрілу й лука. Поклавши стрілу на тятиву, мулла пустив її, і стріла, треба ж таки, влучила в тінь.

Сказав тоді мулла:

— Убитий злодій нехай собі полежить до ранку, нічого йому не буде, а ми ходімо спати.

Отже полягали вони спати, а зранку мулла, вийшовши у двір, побачив, що то був не нічний злодій, а лише його власний халат, який жінка йому попрала й повісила на дерево. Та ще й дірка на ньому була пробита. Тут-таки поклавши доземний уклін, подякував мулла Богові. Зчудувалася його жінка з такої прояви, а тоді й питає:

— З якого то доброго дива ти оддаєш дяку?

— Ой, жінко, — відказав мулла, — чи ти не бачиш, як стріла прошила мій халат, отаку дірку зробивши? Коли б я був у цьому халаті, клопоталася б ти зараз домовиною для мене.

ВОРОНА Й МИЛО

Одного дня жінка мулли прала білизну. Ворона, вхопивши шматок мила, сіла з ним на вершечок дерева. Жінка й кличе муллу:

— Ходи-но лишень сюди, ворона шматок мила поцупила!

— А що в тім дивного, — відказав мулла жінці, не давши і взнаки, — хіба ти не бачиш — мармиза ворони чорніша од нашої, отже, те мило потрібніше їй, аніж нам із тобою.

КОЖУХ МУЛЛИ

Накинувши на себе кожуха, мулла сідав до вогню, а коли виходив надвір, зав’язував той кожух по краях і вішав його на стіну. Спитали в мулли, чому він так робить.

— Хочу я, — сказав мулла, — щоб теплий дух не виходив із нього і там залишався, а се задля того лишень, аби мені вдруге вогню не розводити.

СВОЄЧАСНА ЗАСТОРОГА

Міський управитель послав був якось свого служника на плохенькій конячині за муллою, щоб той прибув до його судівні. Мулла, сівши верхи на того як би коня, подавсь у дорогу, а вона ж, звісно, шкапа, і пішла тихою стопою. Коли тут, не знати звідки й узявся, вперіщив сильний дощ. Мулла скинув із себе одежу й поклав її у шкіряну торбу. А як уже приїхав на місце, вбрався в суху одежу й ввійшов у хату. Здивувався управитель, побачивши муллу сухим.

— Оця злива не намочила вас? — спитав він.

— Хто їздить верхи на коневі з легкою ходою, що ніби в птаха, чи той промокне? — відказав мулла.

Другого дня стали лаштуватись на полювання. Управитель узяв собі під верхи того коня, що перед тим дав був муллі. Трапилось так, що того дня також ушкварив сильний дощ. Управителеві супутники хутенько вернулись до міста, а управитель на тій конячині довгенько-таки тюпав дорогою, змокши до нитки. Він зараз же покликав муллу й сказав йому з досадою:

— Не ждав я від тебе, що ти брехню мені завдаватимеш, ти надурив мене з цією конякою.

— Може, він кінь і плохенький, — відмовляв мулла, — проте вам не завадило б скинути з себе одежу та сховати її в торбу.

СУЗІР’Я ВІВЦІ

Хтось спитав у мулли:

— Твоя щаслива зірка у якому сузір’ї?

— У сузір’ї Вівці, — відказав мулла.

Здивувався той чоловік.

— Про сузір’я Вівці і зроду не чув я.

— Десять років тому моя щаслива зірка була в сузір’ї Овна, а теперечки, як минуло десять літ, чи не став овен вівцею? — відказав мулла.

А ТОБІ ЯКЕ У ТІМ ДІЛО?

Хтось приніс муллі радісну звістку, що Бог послав йому незвичайно гарного сина.

— Бог мені послав синка, — відмовив мулла, — а тобі яке у тім діло?

У МЕНЕ СПИТАЙ

Жінка мулли сиділа була з іншими жінками на березі ставка, і прали вони білизну. Прийшов туди один вельможа та став жінок нахабно роздивлятись. Жінка мулли спершу стала кричати на нього, а далі взялась його уже й лаяти:

— Пакосник ти паскудний! Якого це ти недовірка на чужих жінок витріщаєшся?

— Чия це жінка? — спитав вельможа.

— Вона є жінкою мулли, — відповіли йому.

Другого дня, прикликавши мулу, вельможа розказав про пригоду, що трапилась біля ставка, а тоді спитав:

— То ота жінка — твоя супружниця?

— Так, — відповідав мулла, — а у чім річ?

— Приведи її до мене, я її про щось спитаю.

А мулла йому й каже:

— Порядок такий, пане добродію: що хочеш спитати у неї, спитай перше у мене, а я ж, спитавшись у неї, тобі й розкажу.

ПОЖЕЖА

Якось обідньої пори, будучи непомалу голодним, мулла прихватцем випив гарячої юшки й попік собі і горло, й кишки. Від такої печії як схопиться він на рівні ноги та почне бігати туди-сюди.

— Що за лиха година з тобою? — спитали у його.

— Хутчій лийте на мене воду, — відмовляв мулла, — бо в моїй нутробі спалахнула пожежа.

ЧОРНИЙ ПІТ ІЗ ЧОЛА

Був у мулли чорний слуга на ймення Хемар. У велике свято мулла вбрався у нову одежу й заходився писати листа своєму приятелеві. І треба ж такому статись — кілька крапель чорнила потрапило йому на одежу. Коли вернувся до хати, жінка напалась на нього:

— Ти не вмієш, сякий-такий, носити новий одяг!

— Гай-гай, жінко, — відмовляв мулла, — добре тобі казати не знаючи, — передше спитала б причину, а потому б уже мене лаяла.

— І яка ж вона, ота причина, що ти заляпався?

— Сьогодні, з нагоди великого свята, Хемар хотів поцілувати мені руку, а що він був спітнів, то кілька крапель із його чола капнуло мені на одежу, так вона й закалялась у чорнеє.

ПО ПРАВУ РУКУ

Прийшов у гості до мулли один добродій та й заночував у нього. Коли ж уночі приспіло тому до вітру, то уздрівши, що мулла прокинувся зі сну, попрохав у нього:

— Мулло, онде каганець од вас по праву руку. Дайте мені, будьте ласкаві, я собі присвічу.

— Чи ти дурний! — відказав мулла. — Звідки ж мені в потемках знати, де у мене по праву руку?

ГНІВ ПОМЕРЛОГО

Мулла якогось там вечора полаявся був із мірабом1, а через день чи два той міраб віддав Богові душу. Ото й кличуть муллу, щоб прочитав він молитву за упокій душі померлого чи ж сказав кілька слів спасенних. Та мулла відмовився прийти.

— Отсей чоловік, — сказав він, як поспитали у його причину відмови, — полаявся був зо мною, тим-то до моїх слів і не стане дослухатися.

ДОП’ЯСТИ СВОГО

Був у мулли дужий віл, що мав здоровенні роги, і мулла брав його на оранку в поле. Ото йому й закортіло, вигодивши зручну хвилю, сісти тому волові на роги. Одного дня, вертаючи з поля, уже біля хати, побачив мулла, що віл лежить і дрімає. Набравшись духу, мулла всівся поміж його великих рогів. Розсердився віл, звівся на ноги, зламав ярмо й що є сили пожбурив муллу на землю. На той шум жінка мулли вибігла з хати, побачила, що мулла лежить на землі без пам’яті, голова у його розбита, та, помисливши собі, що він уже неживий, заходилась плакати й голосити. Аж тут мулла прочунявся, став на ноги й, не даючи і взнаки, відмовив жінці:

— Не турбуйсь, хоч я трохи й забився, зате доп’яв свого.

ПРОВИДЕЦЬ

Мулла сидів якось-то на дереві на гілці, і став він зрізати тую гілку.

— Дурню, що ти робиш? — хтось гукнув йому. –Зараз гілка зламається і ти звалишся на землю.

Аж тут тієї-таки миті гілка візьми і зламайся, мулла гепнувся на землю, та не вважаючи, що іще дуже й забився, скочив на рівні і схопив того чоловіка за ковнір.

— Я бачу, — мовив йому мулла, — ти відаєш тайне і явне, отож скажи мені, коли я помру.

Той чоловік, аби тільки вирватися із рук мулли, відповів:

— Коли твій віслюк пустить вітри нутробні, то знай — смерть твоя уже близько, а коли ж відвійне услід за тим удруге, ти зараз і помреш.

Сталось так, що кілька днів перегодом мулла подався зі своїм віслюком в гори назбирати хмизу. Ото впосеред дороги віслюк ні з того ні з сього і відвійни. «Видко, уже моя смерть близенько», — помислив собі мулла, а коли проїхали іще трохи, віслюк відвійнув удруге. Мулла зараз і зсів з віслюка. «Здається мені, що я вже помираю», — сказав він собі та за тим і простягся на землі. Одні селяни, бачивши, як мулла ізсів з віслюка і ліг на землю, підійшли до нього, стали в головах, дивляться — той лежить, не ворушиться, то й подумали собі, що він помер. Зараз принесли із села домовину, поклали туди його і понесли ховати на кладовище. Ото як ішли вони дорогою і минали вже його хату, стали між собою споритись — якою вулицею їм буде ближче. Підвівшись у домовині, мулла став показувати їм, кудою йти.

— Коли я був живий, — сказав, — то все ходив оцією дорогою.

СУДІЄВА СПРАВА

Посварились були між собою двоє сусідів. Ото й вдались вони до судді, щоб той розсудив їх: до чиєї хати ближче лежить здохлий собака, то тому й прибирати його з вулиці.

Якраз на ту пору був у судді й мулла.

— Стосовно сього діла яка ваша думка? — спитав суддя у мулли.

— На вулиці живе багато народу, — відмовив мулла, — та ніхто до собаки і не признається; отже в обов’язку судді, коли немає хазяїна, самому й прибирати падло з вулиці.

ДІЄВИЙ ЗАСІБ

Жінка мулли була саме при надії, та як надійшла пора злогів, вона не могла ніяк розродитися. Стурбувались домашні, прийшли до мулли — що ж ото його робити. Мулла подумав-подумав, а тоді й каже:

— Ось пождіть хвильку, я знаю на те спосіб.

Він вийшов із хати і подавсь на базар, купив трохи горішків, тоді вернувся додому й, давши їх жінкам, сказав:

— Покладіть ці горішки під породільницю. Як побачить їх дитинча, то, схотівши погратись, і вискочить із матері.

ПРИЧИНА ПЛАЧУ

Одного дня мулла сидів із жінкою за накритою скатертиною, і їли вони, що було наготовано. Жінка узяла ложкою гарячої юшки з м’ясива, піднесла до рота, а оскільки юшка була надто гаряча, із очей їй потекли сльози. Мулла і поспитався причину плачу.

— Згадалось мені, — відповіла йому жінка, — як оцю юшку улюбляла моя матір-небіжка, ото я й заплакала.

Мулла і собі скуштував тої юшки, а що юшка була надто гаряча, то і йому з очей потекли сльози.

— Від чого ж ви плачете, мій мужу? — спитала його жінка.

— І мені згадалась твоя матір-небіжка, що таку зловиду дочку породила мені на погибель, — відказав мулла.

СИЛЬНЕ ПРАГНУВ ЗУСТРІТИСЬ

Якось, прокинувшись зі сну, іще й не вспів одягтись, почув мулла, як на вулиці кількоро чоловік сідали на арбу й ладнались їхати у місто, де жив його приятель. Таки-так, роздягнутим, мулла сів на арбу й вирушив з ними в дорогу. Не доїздячи того міста, прочули люди, що до них прибуває мулла, то й вийшли його стрічати. Як побачили муллу в спідньому, здивувались непомалу, а тоді й стали питати причину такого-то убрання.

— Я так сильне прагнув зустрітись із вами, що забув і вдягтися, — відказав їм мулла.

ХАТА НА ДВОЄ ДВЕРЕЙ

Одного дня, скінчивши уроки, мулла запросив до себе в гості кількоро учнів; привівши їх додому, сказав їм біля дверей:

— Ви отут трохи пождіть, а я піду та дам розпорядок домашнім.

Уступивши в хату, він спитав у жінки:

— Чи є у нас дома чим прийняти гостей?

— Катмає, — відмовила йому жінка.

— Тоді йди і скажи їм яку-хочеш відмовку.

Відчинивши хатні двері, жінка сказала учням:

— Мулли немає вдома.

— Що це за слова такі ви, пані, говорите? — здивувались тії. — У нашій-таки прибутності він увійшов щойно у хату.

— Чи ви не знаєте, що ця хата на двоє дверей? — гукнув їм з вікна мулла. — Може, він через другі двері вийшов.

МУЛЛА Й ЖЕБРАК

Якось у хату мулли постукали. Мулла спитав із горішніх покоїв:

— Хто там?

Із долу озвались:

— Відчиніть!

Мулла зійшов униз, відчинив двері, гляне — аж то жебрак якийсь, що прийшов прохати богарадного хліба.

— Ходімо наверх, — сказав йому мулла.

Привівши того в горішні покої, мулла сказав прошакові:

— Звиняй, Господь подасть.

— І негідна ж твоя душа! — аж нестямився жебрак. — Коли ти і не гадав подавати мені милостиню, чому ж не сказав мені теє внизу?

— Це твоя негідна душа, — відмовляв йому мулла, — ти не міг одразу сказати, чого тобі треба, аби я не сходив додолу?

РОЗВЕДЕННЯ ЛЬОНУ

Одного дня мулла подався до голільника поголити собі голову; проте голячи муллу, голільник раз-у-раз ранив йому голову і знай прикладував на тім’я замісто вати бавовну. Врешті мулла, не втерпівши, й озветься:

— Та годі тобі, пане добродію! Половину моєї голови ти засіяв бавовною, то нехай уже друга під льон буде.

ДЕННИЙ ЗЛОДІЙ

Якогось дня у хату мулли заліз злодій. Мулла, аби пристерегти його, сховався у стінну шафу й зачинив за собою дверцята. Злодій обнишпорив усю хату, проте так і не знайшов нічого годящого.

— Мабуть, що дорожчі речі покладено в шафу, — подумав він собі.

Він відчинив дверцята шафи й нараз замісто дорогих речей побачив муллу, що стояв на ногах. Затинаючись від страху, він спитав муллу:

— То ви ввесь час були отут?

— Коли ж у мене немає й годящої речі в хаті, то я із сорому перед вами сховався у шафу, — відказав йому мулла.

ПОГАНОГОЛОСИЙ СОЛОВЕЙКО

Мулла, пробравшись у чужий сад, видерся на абрикосове дерево. Угледівши його, садівник підійшов до нього і спитав:

— Ти чого по людських деревах лазиш?

— Хіба ти не знаєш, що я соловейко, а для соловейка сидіти на дереві — звичайна-то річ, — відмовив йому мулла.

Садівник засміявся й сказав:

— Ану лишень заспівай, нехай я послухаю твій голос.

Мулла й почав своїм товстим голосом співати.

— Чи ж соловейко так погано співає? — сказав йому садівник.

— А хіба ти не знаєш — соловейко, що їсть миршаві зелепуги, краще і не співатиме? — відповів йому мулла.

ЗМИЛУЙСЯ, БОЖЕ

Один із емірів поспитав якось в мулли:

— У часи аббасидських халіфів1, та й перегодом, був звичай: халіфи, султани й еміри прибирали собі прізвище «біллах», себто «присягай, Боже», подібно як Муваффак-біллах, Мутаваккіль-алаллах — «споможи, Боже», Мутасім-біллах, та ще багато інших. По-вашому, яке прізвище годиться мені найбільше?

— Найбільше годиться прикласти вам «Наузу-біллах» — «змилуйся, Боже», — відказав мулла.

ДЕ СВІТЛІШЕ

Мулла загубив у хаті каблучку; пошукав її трішки та не знайшов. Вийшов тоді з кімнати та й став шукати її у дворі.

— Ти ж у хаті загубив каблучку, то чого по двору никаєш? — спитала його жінка.

— Дак у хаті поночі, — відповів мулла. — а надворі воно видніше та й очі мої тут краще бачать.

ВИТЯГНУТИ ЗУБА

Хтось поспитав у мулли:

— Око в мене болить. Чи можна якось зарадити лихові?

— Трохи раніше у мене болів зуб, то мені його висмикнули, — сказав мулла.

ДИТИНА ВІД СТОЛІТНЬОГО ДІДА

У мулли спитали:

— Чи то можебна річ, аби від столітнього діда завагітнівши, його жінка народила дитину?

— Авжеж, — відповів мулла, — особливо коли по сусідству з ним живе двадцятилітній парубок.

МУЛЛА-БУДІВНИЧИЙ

Якось мулла привів додому майстра, щоб той дав йому раду, як і що будувати: де має бути кімната, де місце для куховарні, а де водозбір та басейн, та як усе інше до ладу розташувати. От ходили вони так, і майстер вказував йому, що і як, коли ж од мулли знічев’я й вихопиться буйний вітер. Як стояв був на тому місці мулла, то й тицьнув на нього пальцем:

— А ось тут відхоже місце хай буде — так нутроба мені підказує.

ЛОВКЕ ДИТИНЧА

Через кілька днів після весілля жінка мулли народила дитину. Мулла зараз же подався на базар, купив книжку, папір та шкільну сумку і, принісши додому, поклав все те у головах дитини.

— Воно ж іще немовля, — сказали йому, — що воно з тією книгою робитиме?

— Дитина, що дорогу у дев’ять місяців подолала за кілька день, то, мабуть, що через кілька годин і книжку читати схоче, — відказав мулла.

ОБОВ’ЯЗКОВА ПОЖЕРТВА

Праля, виправши сорочку мулли, повісила була її на даху просихати. Аж тут здійнявся дужий вітер і скинув сорочку на середину двору.

— Треба нам якого баранчика принести в пожертву, — сказав мулла жінці. А як жінка поспитала причину пожертви, мулла відмовив:

— Затим що я не був у тій сорочці.

ЗА БРАКОМ ЧАСУ

Раз якось на вулиці хтось дав муллі по лиці ляпаса, а тоді, вернувшись, став прохати вибачення.

— Звиняйте, мулло, я узяв вас за іншого.

Та мулла не став вважати на його вибачення, схопив того чоловіка за ковнір і потяг до судді, а там уже й розповів, що було сталось. Ото суддя і рішив: нехай, мовляв, мулла дасть тому чоловікові на одвіт ляпаса. Проте мулла не згодився з таким присудом. Тоді суддя велів: нехай той чоловік замісто ляпаса дасть муллі золотого.

Нічого було робить бідолашному чоловікові, отже він вийшов із судівні й подавсь за грошима.

Ждав мулла, не мала й година минула, а далі, підвівшись, як затопить судді що є сили по мармизі.

— Мені ніколи тут розсиджуватись, — сказав він, — от як вернеться той чоловік із грішми, то ви замісто мене і віддайте йому ляпаса.

ЩОБ ЗЕМЛЯ НЕ ЗАВАЛИЛАСЬ

Ото якось спитали в мулли:

— Чому вранці одні люди йдуть в одну сторону, а інші — в другу?

— Коли б усі йшли в одну сторону, то порушилась би рівновага світу, одна сторона стала б тяжчою, од чого земля зсунулась би із свого місця та завалилась.

ЗНОВУ СТАВ ВІСЛЮКОМ

У мулли здох був віслюк. З тяжкою бідою зібравши трохи грошей, він подався на базар і купив собі хорошого віслюка. Узяв його за вуздечку та й став вертати додому. Коли ж то впосеред дороги нагледіло його троє злодіїв, і поклали вони собі поцупити його вуханя. Отож, недовго думавши, один злодій зняв вуздечку із віслюкової шиї й надів її на себе, а другий, хутенько відвівши віслюка од того місця, потягнув його на базар та й продав.

Коли мулла прийшов до хати, гляне — аж у його вуздечці замість віслюка якийсь чоловік.

Остовпівши з подиву, мулла спитав його:

— Ти хто такий будеш?

— Пане-добродію, — відмовляв йому злодій, — я не шанував був свою матір, то вона мене прокляла, і я зробивсь віслюком. Вона відвела мене на базар та там і продала. Аж тут нагодились ви, купили мене й повели додому, та ледве ми ступили кілька кроків, як я, дякуючи вам, знову став людиною.

Мулла стояв ні в сих, ні в тих, а той злодій заходився цілувати йому руки й дякувати як би якому чудодієві.

— Гаразд, іди уже, тільки ніколи більш не зобиджай свою матір, — сказав йому мулла.

Радий-радісінький, що вдалась така витівка, злодій устав та пішов собі геть.

А другого дня мулла, взявши гроші, знову подавсь на базар. Коли ж йому на очі попався той самий віслюк, що він купив був його вчора. Приступивши до віслюка, мулла нахилився й прошепотів йому на вухо:

— Ой же ж, друже, не послухавсь-таки моєї ради, так тепер знову став віслюком.

КОЛИ НА ТЕ ВОЛЯ АЛЛАХА

Якось увечері мулла сказав своїй жінці:

— Як піде завтра дощ, я не оратиму ниву, а подамся в гори за хмизом.

— Додай іще: коли на те воля Аллаха1, — відповіла йому жінка.

— Ні до чого мені тут казати «Коли на те воля Аллаха», — відмовляв їй мулла, — завтра, як не оратиму ниву, то піду в гори та назбираю хмизу.

Трапилось так, що другого дня вранці, як вийшов мулла із хати, стрілись йому вершники, що проїздили саме тією вулицею. Спитались вони у мулли про одне село. Мулла відказав, що не знає, тоді вершники схопили його, надавали йому потиличників, і щоки побили. Хоч-не-хоч, а довелось-таки бідолашному показувати дорогу. Коли ж тут, де й узявся, як лине дощ, а мулла, вигодивши хвилю, й кинувся тікати від тих вершників.

Змучений, ввесь побитий і промоклий до нитки вернувся мулла пізно ввечері додому. Отже ж і ниву не зорав він, і хмизу не приніс. Коли постукав у хатні двері, його жінка спитала:

— Хто там?

— Це я, коли на те воля Аллаха, відчиняй же! — загукав мулла.

ЩОБ БІЛЬШЕ ЦІНУВАЛИ

Розказують, що коли прохали в мулли поборгувати якусь річ, мулла отягався і давав її аж другого дня.

— З якої причини ти отак робиш? — спитали у нього.

— А це щоб більше ту річ цінували, — відказав мулла.

ПОЧЕРК МУЛЛИ

Хтось прийшов до мулли й попрохав написати листа його при- ятелеві, що жив у Багдаді.

— Відчепись від мене! — відказав йому мулла. — Мені ніколи ходити в Багдад.

Не втямивши, проти чого так сказав мулла, той чоловік відмовив:

— Шановний мулло! Я не прохаю тебе іти у Багдад, а прохаю лишень написати листа моєму приятелеві.

— Не дивуйся, — відмовляв йому мулла. — У мене дуже поганий почерк; єдиний, хто може його розібрати, так то я сам і є. Коли ж я напишу від тебе листа у Багдад, мене зараз і кликатимуть у те місто мого листа розбирати.

У ХАТІ Й ПОЗА ХАТОЮ

Одного разу мулла відвів свого віслюка на базар. Давши його перекупцеві, сам відійшов осторонь і став дивитися, як же відбуватиметься торгівля. А той перекупець заходився вихваляти віслюка на всі заставки.

— Люди добрі! — гукав він. — Оцей віслюк, що я продаю, іще молодий зовсім, зате який прудкий, а що вже працьовитий!

Кожен підходив і, роздивляючись тварину, хотів її купити. Дуже вже втішився мулла, бачачи таку справу, аж себе не тямив. А тоді зміркував собі: «Коли вже мій віслюк такий хороший, то чому б мені самому його не купити?» Отже підійшовши до перекупця, сторгувався з ним, дав йому гроші, тоді вернувсь з віслюком до хати й розповів про свою оборудку жінці.

— І я сьогодні одну ловку справу упорала, — відказувала йому жінка. — Сьогодні приходив до нас молочар, приніс молоко продавати, а я й постерегла, що він зовсім не дивиться на вагу, то я тоді нишком поклала до молока золотий браслет. Скажу тобі, і багато ж він до ваги молока додав.

Зачувши, яка метка в нього жінка, мулла відмовив:

— І гаразд же ти зробила, нехай благословить тебе Господь! Так і надалі будемо жити: ти дбатимеш у хаті, я поза хатою, то й підуть наші справи угору.

ПРОДАЖ ВІСЛЮКА

Якось мулла повів на базар продавати віслюка. Коли підходили покупці до віслюка спереду, він гучно відригував, коли ж підступали ззаду, хвицяв ногами.

— Такого віслюка чи хто й купить, — сказали муллі.

— А я його й не збирався продавати, — відказав мулла, — я хочу, аби люди знали, як дошкуляє мені ця тварина.

ТАК ЦЕ Я ЧИ ВІН?

Муллі випала довга дорога. Узяв він порожню тиковку, налив її водою та й повісив собі на шию, щоб не загубити. Уночі ж, коли всі спали, один гольтіпака зняв із мулли тиковку й повісив собі на шию. Побачивши свою тиковку на шиї того чоловіка, здивувався мулла:

— Таки без сумніву, той чоловік із тиковкою — це я сам і є, а хто ж тоді я?

СУДНИЙ ДЕНЬ МАЛИЙ ЧИ ВЕЛИКИЙ?

У мулли поспитали:

— Коли настане Судний день?

— Який саме? — відказав мулла.

— Хіба ж буде кілька Судних днів? — здивувались ті.

— Коли помре моя жінка, буде малий судний день, а коли помру я — буде Судний день великий.

ПЛАТА НОСІЄВІ

Мулла поклав клунок на плече носієві та й подались вони до хати мулли. Коли ж це десь насеред дороги носій візьми і загубись. Кинувся мулла шукати його, проте не знайшов і сліду; десять днів шукав, та все дарма праця. А ото десятого дня проходив він вулицею у гурті своїх товаришів, і треба ж — на очі йому попався той самий носій, що ніс на плечі цього разу вже інший клунок.

— Оце той самий носій, що мені був загубився,— сказав мулла товаришам.

Проте замість аби спинити його, мулла пішов собі далі.

— Чому ти не схопиш того чоловіка та не вимагаєш од його назад свого клунка? — спитали муллу товариші.

— Я зміркував собі, — відмовляв їм мулла, — що коли він мені скаже заплатити за тих десять днів, що носив мій клунок, що я тоді робитиму?

СВАРКА НА ДАХУ

Одного літнього вечора мулла з жінкою вкладалися на даху спати1, і зайшла між ними сварка. Під час тої сварки нога мулли поковзнулась, і він упав з даху додолу. Зачувши його крик, сусіди кинулись його шукати. Мулла ж так гепнувся на землю, що з нього виперло дух. На превелику силу привівши його до тями, сусіди стали питати, що таке сталось.

— Хто хоче знати, що зі мною сталось, нехай посвариться на даху зі своєю жінкою, — відказав мулла.

НЕ ТРЕБА ЛІКАРЕВІ ПРИХОДИТИ

У жінки мулли страх як розболілося серце. Ото мулла й подався за лікарем, та коли вже виходив на вулицю, жінка гукнула йому з вікна:

— Біль уже попустив, отож не треба лікареві приходити!

Проте мулла не став дослухатись до її слів. Він прийшов до лікаря в хату й сказав йому:

— У моєї жінки дуже вже розболілося серце. Я подався до вас, та коли виходив із двору, вона гукнула мені з вікна: «Біль минувся, отож не треба лікареві приходити». То я й прийшов до вас сказати, аби ви не приходили.

СЕМИРІЧНИЙ ОЦЕТ

Хтось, прийшовши до мулли, спитав у його:

— Кажуть, ви маєте семирічний оцет. Чи правда тому?

— Авжеж, маю, — відказав мулла.

— То дайте мені, будьте ласкаві, трохи того оцту.

— Ну й чудні ж ви люди, — відказав йому мулла. — Коли б я отак-о кожному роздавав оцет, він би й до одного місяця не достояв.

ЗАГУБЛЕНИЙ ВІСЛЮК

Муллі загубився його віслюк. Тиняючись вулицями й базарами, він шукав його та усе дякував Богові.

— З якого дива ти дякуєш? — спитали в його.

— Бо коли б я сидів на ньому, — відказав мулла, — разом з тим віслюком треба було б ще й мене шукати.

Зміст

Життєва філософія Мулли Насреддіна 3

Проповідь мулли 9

Голос мулли 10

Незвичне міркування 10

Переконливий доказ 11

Намарне жадання 11

Дужий вітер 11

Торгівля мулли 12

Халва 13

Прибуток в один гріш 13

Старі місяці 13

Як мулла продавав драбину 14

Батько сина мулли 14

Скажене джерело 14

Жарт 15

Що діється на тому світі? 15

Коли судний день близько 17

Незрозуміла мова 17

Народження казана 18

Заповіт мулли 18

Прадавні корова й віслюк 19

Переселення мулли 19

Схожість 19

Ревіння віслюка 20

Мулла на гостині 20

З іншого боку дерева 21

Благодайне місто 22

Віслюкова відповідь 22

І відмовки досить 22

Донька мулли 23

Ковдра мулли Насреддіна 24

Подарунок мулли 24

Оце замість того 25

Верхова їзда навпаки 25

Як мулла помер 26

Віслючий хвіст 27

Казанка не поцупить 27

Прогулянка мерлеців 28

Продірявлений халат 28

Ворона й мило 29

Кожух мулли 29

Своєчасна засторога 29

Сузір’я вівці 30

А тобі яке у тім діло? 31

У мене спитай 31

Пожежа 32

Чорний піт із чола 32

По праву руку 32

Гнів померлого 33

Доп’ясти свого 34

Провидець 34

Судієва справа 35

Дієвий засіб 35

Причина плачу 36

Сильне прагнув зустрітись 36

Хата на двоє дверей 36

Мулла й жебрак 37

Розведення льону 38

Денний злодій 38

Поганоголосий соловейко 39

Змилуйся, Боже 40

Де світліше 40

Витягнути зуба 40

Дитина від столітнього діда 41

Мулла-будівничий 41

Ловке дитинча 41

Обов’язкова пожертва 42

За браком часу 42

Щоб земля не завалилась 43

Знову став віслюком 43

Коли на те воля Аллаха 44

Щоб більше цінували 45

Почерк мулли 46

У хаті й поза хатою 46

Продаж віслюка 47

Так це я чи він? 47

Судний день малий чи великий? 47

Плата носієві 48

Сварка на даху 48

Не треба лікареві приходити 49

Семирічний оцет 49

Загублений віслюк 49

Знайти втрачене 50

Щипці за три тисячі 50

Скільки світ завдовжки 51

Жарт 51

Слово чоловіка 51

Тінь від хмари 52

Користь від місяця 52

Заповіт мулли 52

Спекотне повітря 53

Ощадливість мулли 53

Кожух мулли 53

Криве свідчення 54

Любов до грошей 54

Щоб не покрав злодій 54

Дні цього міста 55

Вправний їздець 55

Де молоді літа 55

Дві жінки мулли 56

Як мулла зробився півнем 56

Місяць у сорок п’ять днів 57

Велика подібність 58

Любування місяцем 58

Спосіб вирішення питань 58

Болотні птахи 59

Як уживати нашатир 59

Тисяча золотих ашрафі 60

Юшка з качки 62

Поплачте 62

Нищівна відповідь 63

Мулла під землею 63

Віддати омивання 64

Нога без омивання 64

Вода з юшки 64

Гра у чавган 65

В’ючне сідло замість каптана 65

Як туди міг залізти верблюд? 66

Замість жирного плову 66

Порятунок місяця 67

Мудра жінка 67

У мене тут справа 67

Чого стратилась жінка? 68

Ми з нею не розмовляли 68

Марні хвастощі 68

Нетямкий півень 69

Платня за лису голову 69

Негодяща мечеть 70

Як Насреддіна посадили 70

Людина чи корова 71

Звістка про смерть мулли 71

Справдешній мудрець 72

Природна різниця 72

Загублений в’ючак 73

Ціна запинала 73

Добра наука 74

Яка різниця? 74

Смачна страва 75

Сопілка 76

Мулла і спадкоємці 76

Омовіння заздалегідь 77

Виконання обов’язку 77

Недобре розпитувати 77

Їстиму нічого 78

Миття гаряче й холодне 78

Утік сон 79

Впіймавши облизня 80

Шляхи Господні 80

Сильний доказ 80

Насреддінове горе 81

Весняна погода 81

Комора мулли 82

Син мулли 82

Як мулла грав на тарі 82

Дивна переміна 83

Дитинство чалми 84

Одноногий гусак 84

Намисто 85

Чому не їси? 85

Курчата в жалобі 85

Хто заговорить перший 86

Людські пересуди 87

Три мірки — один ман 88

Дзвін грошей 90

Обов’язок жінки 90

А сморід відкіля? 91

Тривожні гадки 91

Мінарет 91

Усі ви праві 92

Совісна людина 92

Виправлення помилки 93

Скарб бідняка 94

Як погамувати корабля 94

Повернення боргу 94

Насреддінова теща 95

Сповнити обов’язок 95

Помилка в меді 96

Халва 97

Книга питань 97

Насреддінові окуляри 98

Нічого за нічого 98

Фініки з кісточками 99

Вірний підрахунок 99

Четверо в ліжку 100

Помічне замовляння 100

Що їдять на четвертому небі? 101

Ти продаєш баклажани чи я? 101

Навчання віслюка 102

Нищівна відповідь 103

Чиє серце спалює 105

Черепаха 106

Влада жінки 106

Не гани добро мусульманина 107

Жінчині хитрощі 107

Запах мрії 108

Той, кому не варт боргувати 108

Він — не верблюд 109

Косоока жінка 109

Божа ласка 110

Камінь з печаткою 110

Святі не знають гордині 111

Розумний птах 112

Вага кішки 113

Як Насреддін ходив у гості 114

Поспішайло 115

Годяща відповідь 115

Риба на пальці 117

Покарання заздалегідь 117

Замовляння парубка 118

Перепелиця ожила 118

Погана жінка 118

Зарізаний козел 119

Поміркуй добре 119

Казіїв каптан 120

Треба подивитись у книзі 121

На всяк смак 121

П’ятірня 122

Насреддінів сокіл 122

Ще не куштував 124

Що край — то звичай 125

Колодязне відро 125

Їда у складку 126

Правдивий чоловік 126

Насреддінове напучування 127

Повернення боргу 127

Нова хата 128

Різниця у віці 129

Хто виграв заклад 129

Не знаю 131

Вата для ковдри 131

Нікого немає 132

Тезко 132

Уся справа в чалмі 132

Звичай цього міста 133

Хто ж рятівник? 133

Честь мулли 134

Звуки кеманче 135

Насреддінові настанови 135

Стравна книга 136

Боргування мулли 136

Причина радощів 137

Невелика помилка 139

Пара від страви 139

Вдала оборудка 140

Божий гість 141

Де є правда? 141

Звідусіль проганяють 141

Де проживали янголи? 142

Муедзин 142

Одурений 143

Насреддінова наука 143

Міцний тютюн 144

Доказ важливості 145

Як стати людиною 145

В чому полягає здоров’я 145

Сонце 146

Книга від шевця 146

Хто винуватий 146

Сила прокляття 147

Сусідський гусак 148

На превелику силу 148

Насмішка 148

Насреддінова вага 149

Віслюк під верхи не в рахунок 149

Насреддінова пайка 151

Божа мудрість 151

Молитви й доземні поклони 152

Не судилося 152

Справедлива оборудка 153

Нові черевики 153

Аби не було сумнівань 154

Частування солодощами 155

Насреддінова чесність 156

Коли одужає? 156

Щоб помилився Азраїл 157

Благословенний прихід 158

Найкраще місце у пеклі 159

Землетрус 159

Знавець арифметики 160

Ясновидці 160

Очікування 160

Наполовину ткач 161

Найбільший дурень 161

Насреддінова мудрість 161

Юнацька сила на старості літ 162

Зимова хата 163

Адамові браття і сестри 163

Одна вада 163

Скільки зірок 164

Як мулла став віслюком 164

Не в моїй волі 165

Знову «Коли на те буде воля Аллаха» 165

Як мулла пильнував двері 166

Роги убитого 167

Уздоровлення хворого 168

Страва «все що завгодно» 168

Міркування про хороше й погане 168

Згідно Корану 169

Щоб було смачніше 169

Найбільша Божа ласка 170

Життя після смерті 170

Обмовник 170

Гарно смакує 171

Як мулла став своїм батьком 171

Втеча від смерті 172

Немає смаку до їжі 172

Страви без підкріплення 173

Тільки б вигадки 173

Потурбуйтесь за мою сім’ю 174

Християнин-відступник 174

Сам знає 174

Чуже добро 175

Насреддінова молитва 176

Відповідь ненаситця 176

Приятелі-ненажери 176

Несподівана гостина 177

Скнарощі 177

Страва без завади 177

Кмітливий Насреддін 178

Хотів дізнатись 178

Ви не прислали запрошення 178

Як віслюк став суддею 179

Рішенець мулли 180

Насреддін у суддях 181

Гнів Насреддіна 181

Чалма з вадою 182

Позіхання 182

Не набрався ума 182

Перед тим як дійти розуму 183

Слухняний син 183

Боргувальник мулли 183

Причина зажури 184

Зиск Насреддіна 184

Тлумачення сну 184

Віслючий корм 185

Вилізуть із землі 185

Як Насреддін з’їв отруту 186

Насреддінова філософія 186

Смак до їжі 187

Найпевніший засіб 187

Поки не вилазь 187

У мечеті 187

Пророк Юнус 188

Похвала баклажанові 188

Голос здалеку 189

Печеня 189

Усього треба 189

Коли маєш кебету 190

Вертай назад 191

Оживляння померлого 191

Запах послаблюючого 191

Перетравлене 192

Зуб Насреддіна 192

Що робив у Багдаді 193

Насреддінові черевики 193

Удень не знайти 193

Скоро спаде 194

Молодця! 194

Як Насреддін заборгував 194

Миші 195

Вибір собаки 195

Сон Насреддіна 195

Насреддін і решето 196

Печений голуб 196

Насреддін-гоїтель 197

Місце для небіжчика 197

Любов у наборг 198

Поучання мулли 198

Кебаб із куріпки 198

Корисність потиличника 198

Ревна молільниця 199

Де холодніший лід 199

Хвороба бороди 199

Помічна молитва 200

Тямка жінка 200

Ціна халви 200

Лиха засторога 201

Бараняча голова 201

Слухняний син 202

Помічні ліки 203

Розум селянина 203

Розсуд Насреддіна 204

Мені що в тім? 204

Сміх і сльози 204

Син Насреддіна 205

Непроханий гість 205

Спритний мулла 205

Швидкий на слово 206

Згадай за персня 206

Розум Насреддіна 206

Нелоречний гнів 207

Причина плачу 207

Знання арабської мови 208

Жінчин загад 208

Пилка без зубців 208

Спів 209

Райська світлиця 209

Віддати тим самим 209

Шакалячий хвіст 210

Донька Насреддінового дядька 210

Солодкий сон 210

Неймовірні лінощі 211

Стережись! 211

Життя без причини 212

Помилка у проповіді 212

Насреддінова мрія 213

Чудодій 213

Зубний біль 214

Ціна бубна 214

Дія гашишу 214

Щедрість Насреддіна 215

Вік Насреддінової жінки 216

Хвороба втоми 216

Термін сплати 217

Цвях у стіні 217

Перстень без каменя 218

Віл Насреддіна 218

Безмірна щедрість 219

Ощадливість Насреддіна 219

Негарна жінка 219

Спвчуття Насреддіна 220

Насреддінова любов 220

Насреддін і ведмідь 221

Насреддінові запросини 222

Горщик мулли 222

Докучливий сусід 222

Тлумачення шаріату 223

Хто перший жартун 223

Скоро схудне 223

Насреддінові хитрощі 224

Насреддінова оборудка 225

Знайомий Насреддіна 225

Нехай буде ситнішим 226

Насреддін і раб Божий 226

Обітниця мулли 226

Хто хропе уві сні 227

Що за немовля 227

Відпочинок Насреддіна 227

Добра научка 228

Мрія матері Насреддіна 229

Насреддін на кладовищі 229

Чому вода солона 229

Насреддін і мешканці його кутка 230

Голова корови у глечику 230

Покара 231

Вогонь узимку 231

Помилка продавця 231

Насреддінова молитва 232

Як побачити шайтана 233

Як розмовляють риби 233

Власна тінь 233

Насреддін у суддях 234

Щедрість мулли 234

Вихваляння віслюка 235

Ціна смерті 235

Одруження мулли 236

Молитва за вітер 236

Хата мулли 237

Насреддінове теля 238

Хитрощі мулли 238

Суперництво жінок 239

Голос мулли 239

Умова розлучення 240

Як треба стріляти з лука 240

Мудрість Насреддінового сина 241

Шпарка відповідь 241

Риба в степу 242

Недоладна гурія 242

Як мулла квапив події 242

Як навчати 243

Насреддін у люстерку 243

Божевільні 243

Хитрощі селянина 244

Хоробрість Насреддіна 244

Насреддінова доля 245

Аби всі були вдоволені 247

Як загубився віслюк 248

Відвага 248

Насреддінові вірші 249

Запах вірша 249

Троє дурнів 249

Ходіння довкола хати 250

Азан 250

Молитва навиворіт 251

Іще одна молитва 251

Читання думок 251

Лозина 252

Град 252

Коли по правді 253

Розуміння віршів 253

Небіж Насреддіна 253

Дасть Бог помре 255

Коли ізюм втікає 255

Невлічима хвороба 255

Володарі цього світу 255

Незнання в спадок 256

Краще б не пам’ятав 256

Дайте мені знати 256

Батькова хвороба 257

Сила слова 257

Доказ глупоти 257

Спочування 258

Щирі слова 258

Смердючий скарб 258

Жадібність 259

Вдовиця 260

Схожість 260

Велика голова 261

Совісний лікар 261

Ревіння віслюка 261

Як Насреддін віддав тим самим 262

Вуздечка віслюка 262

Не знаю 262

Ціна цього світу 263

Сам себе обхитрив 263

Зорезнавець 263

Той, хто зійшов на злидні 264

Виноград 264

Усе через неробство 264

Два вуха й один рот 265

Засіб від собаки 265

Лист Насреддіна 265

Спокутування гріхів 266

Порада Насреддіна 266

Неймущий боржник 266

Раб 267

Недоречна подяка 267

І янголи не знають 268

Така вже доля дурнів 268

Даремно чекав 268

Чухання голови 269

Злодій у глечику 269

Добра порада 269

Хвіст півня 270

Швидке уздоровлення 270

Адам 271

Розумний віслюк 271

Коли краще їсти 271

Хвороба Насреддіна 271

Зимування 272

Недоречна подяка 272

Торговець тканинами на тому світі 272

Скнарий господар 273

Не такий лошак 273

Про весілля 274

Щоб самого не вкрали 274

Що сказав віл 275

Подарунок Насреддіна 275

Двері до раю 276

Перед смертю 276