Олександр Дюма

Олександр Дюма-батько (так його називають на відміну від сина, теж письменника Олександра Дюма) народився 1802 р. в містечку Віллер-Котре, недалеко від Парижа. Батько його, генерал, за свої республіканські переконання при Наполеоні потрапив у немилість і змушений був піти у відставку. 1803 р. він помер, лишивши родину без засобів до існування. Кілька років майбутній письменник навчався в місцевій школі, а потім поступив на службу — писарем до нотаріуса. 1822 р. Дюма приїхав у Париж. Друзі батька допомогли йому влаштуватися на скромну посаду в канцелярію герцога Орлеанського. Він сумлінно працює, на дозвіллі читає твори Вільяма Шекспіра, Мольєра, Йоганна Ґете, Фрідріха Шиллера, Вальтера Скотта. Літературний шлях Дюма розпочав у 1825 р. невеличкою збіркою оповідань “Сучасні новели”, пересічною за змістом і стилем. У 30-х роках письменник приєднується до романтичного напряму в літературі. У 40-х роках Дюма видає свої найвідоміші історико-пригодницькі романи: трилогію про мушкетерів (“Три мушкетери”, 1844; “Двадцять років потому”, 1845; “Віконт де Бражелон, або Десять років потому”, 1848–1850), “Граф Монте-Крісто” (1844–1845), “Королева Марґо” (1846), “Шевальє де Мезон-Руж” (1846), “Графиня де Монсоро” (1846), “Дві Діани” (1846), “Сорок п’ять” (1848). У 50-х роках письменник відходить від романтичних позицій і створює низку пересічних історичних романів (“Ісаак Лакедем”, “Анж Піту”, “Графиня де Шаркі”, “Паризькі могікани” тощо). Трохи раніше, у 1847 р., Дюма заснував “Історичний театр”, де були поставлені інсценізації романів “Королева Марґо”, “Три мушкетери”, “Граф Монте-Крісто”. Театр проіснував два роки і був закритий у зв’язку з революційними подіями. Помер письменник у містечку Пуї 6 грудня 1870 р.