Іван Франко

Іван Якович Франко ( народ. 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту — помер 28 травня 1916 р. у Львові) — український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч. Він — найвизначніший поет пошевченківської доби, автор збірок «З вершин і низин» (1887 р.), «Зів’яле листя» (1896 р.), «Мій Ізмарагд» (1897 р.), «Із днів журби» (1900 р.), «Semper tiro» (1906 р.). Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887 р.), «Сурка» (1890 р.), «Смерть Каїна» (1889 р.), «Іван Вишенський» (1900 р.), «Мойсей» (1905 р.). Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. Неабиякий слід залишив Франко і у драматургії, теорії та історії літератури, філософії, сходознавстві, економіці, історії.